насправді, рано чи пізно наступає такий переломний момент, що розумієш -задля досягнення мети треба себе зламати, або надламати, або ж прогнутись.все це викликає, безсумнівно, душевні муки і протест, але що дорожче: мрія чи власні принципи?
це наче бути в коконі, і настільки звикнутись з думкою, що так правильно, що коли варто зламати його, для того, щоб перетворитись на метелика, ти починаєш сприймати це як щось надприроднє і неприйнятне.справді, це ж варте того.власне все життя істоти в коконі і заключається в тому моменті надлому, і тоді вже починається інша історія. так і зі мною. але я ще досі не можу наважитись…