shittaaas

так і живемо: поглядами, відстанями, спогадами і не частими, короткими повідомленнями.

іноді потрібен всього лише маленький крок з боку іншого, щоб бути впевненим, що ти маєш для нього значення.

мені здається, у багатьох була людина (і не важливо, друг, подруга, хлопець або дівчина), з яким ви розійшлися через якісь обставини, що склалися і може із задоволенням би повернулися до неї, але не повернетеся. тому що більше не бачите в цьому ніякого сенсу. я людина, якій складно прив'язуватися до людей. ВЖЕ складно. раніше якраз таки з цим проблем ніяких не було. але чим далі час рухається, тим мені складніше. та я й не вважаю це занадто вже великою проблемою для себе, менше буде розчарувань у людях… у моєму житті, не дуже довгочасно правда, була людина, яку я б могла назвати другом, нехай і не кращим, не близьким, але це була людина, з якою мені було просто добре спілкуватися (але все ж не на рівні приятелів, а щось серйозне я могла їй теж розповісти). я не хочу говорити, чи це був хлопець, чи це була дівчина, я просто буду називати цю людину словом "друг"…ця людина пройшла через мою стіну, за кордон якої я мало кого впускала і може вона не стала мені кращим другом, але принаймні у свій час займала вагоме місце в моєму житті. хоча б просто тому, що була не такою людиною, як інші.. особисто для мене. у кому, в той час, я бачила лише доброту і чуйність, нескінченну життєрадісність, хто ніколи не ображався на мої зайоби і випади, а просто закривав очі, я ж швидко остиваю, так же ж?)) я була відкрита з цією людиною. і напевно.. шкода, що ми прийшли до того, що маємо.. кожна людина змінюється, адже ми дорослішаємо і ця людина не стала винятком. точно так само, як винятком не стала і я. з плином часу просто прийшло розуміння того, що нас більше не об'єднує стільки, скільки було раніше.. що ми більше не розуміємо один одного, тому що абсолютно різними стали інтереси, погляди і цілі на життя, думки з приводу того, як реалізовувати задумане. я не шкодую про те, що знала цю людину, що дружила з нею і проводила разом стільки часу. і може, десь у глибині душі і сидить ностальгія за минулим…але одночасно я розумію і те, що навряд чи ці відносини повернуться.. ніхто з нас вже не відчуває нестачі спілкування один з одним. ображатися на це нерозумно, так склалося, так піздато лягла карта… кожна людина приходить в наше життя для чогось, щоб чогось нас навчити, щось нам дати.. люди - тимчасові актори на нашій сцені, кожному призначена своя роль. і лише одиниці стають справжніми геніями всього, що відбувається на сцені життя кожної людини.

Коли людина йде - відпускай. Доля виключає зайвих. Це не означає, що вона погана - це означає, що її роль у твоєму житті вже зіграна.

привіт, мене звуть відстань.

і я заберу у тебе всіх.

мені буде все одно на твій стан.

а тобі, на мій пронизливий сміх.

мій зріст - 2000 кілометрів,

але

це тільки для тебе.

плюс, мінус кілька метрів проспектів.

я знаю, не витримаєш, навіть люблячи.

"просто запомни черты моего лица,
чтобы, однажды, узнать, опустив ресницы,
а я обещаю любить тебя до конца,
и ты обещай, хоть в праздники, мне не сниться.
ночи даны нам, вовсе, не чтобы спать:
думать о прошлых годах до скончания века.
а знаете, как смешно иногда понимать,
что клином сошелся свет на
одном человеке?”

от іноді бачиш, що людині погано, дуже погано.і ніби як хочеться підійти, обійняти, підтримати.а ніби як думаєш, що не особливо добре ми і спілкуємося, або зовсім не знайомі, і взагалі може їй цього не треба.відштовхне і подивиться, як на ідіота. і ми йдемо повз, намагаючись робити вигляд, що нічого не помічаємо..але ж найчастіше людині не вистачає саме простих обіймів людини і слів "все буде добре".

а мені всього лиш хочеться любові,
мені недостатньо твоєї уваги.
гемоглобіну недостатньо у крові.
сказати "люблю" не хватає відваги.

марю про тебе кожної ночі.
в кожній людині тебе я бачу.
і коли я закриваю очі
на секунду в душі я трохи заплачу.

так, може я й не ідеальна,
але ж кожна людина достойна любові.
може…наступна фраза прозвучить банально.
я лише хочу бути з тобою.

ЗБС!!

Вчьора ж нарештіі приїхала моя *фєя* яку я так довго чекала. Слова, які мене дуже обрадували: "Малеча, а гастраном №27 в вас не змінився :D".. той гастраном - він біля мого дому. Бля, це було дуже класно.. бо спочатку я не зрозуміла і була чуть чуть в шоці)) Але потім я бігла валячись з ніг. кароче це було пздц як класно. Ми поїхали на озеро, вода була м'ягко кажучи прохладна, але нам було норм.) кароче коли я пригнула з пірса, я пробула під водою хв2-3. Всі реально почали мене шукати. так то в мене і появилась моя нова клікуха - *ангел*.=)) Ми ше потім довго згадували і сміялись. Сьодні погода не очєнь, але ми знову були на озері. так буде тепер кожен день, поки вона тут.

надіюсь.

друзі мої, я знищую себе! і я збрешу, якщо скажу, що мені це не подобається. я хотіла цього і я це отримала. алкоголь.. сигарети.. довгі прогулянки з друзями… я з тих, хто мріє марнувати життя і жити без турбот і відповідальностей.. живи швидко, помри молодим! будь вічно молодим, вічно п'яним, вічно диким! я не знаю, що мені потрібно ще в свої майже 15 років. так, мене все влаштовує. так, можливо, комусь здасться таке життя дурної, безбашеної, занадто розпущеної… але зараз - це моє.

єдине, що заважає мені жити - це їжа. терпіти її не можу, треба припиняти ЖРАТИ.

ти день за днем ​​бачиш людей, які допомагають тобі розслабитися. і я молю, щоб не настав той день, коли ми зможемо таки надоїсти один одному. адже це ж майже неможливо!..

буває дивишся на людину, а вона абсолютно нічим не примітна. але тебе до неї просто нестерпно тягне. і ти сам не знаючи від чого, вважаєш її самою, чорт візьми, самою у світі чудовою.

І піздуй на всі чотири сторони,

І котись до всіх чортів собачих!

Не болить вже. Не треба скору.

Мені 0,7 будь ласка, без здачі.

Оступилася. І знову на ті ж граблі,

Та на той же лоб болючіше двічі.

Мені 0,7 будь ласка та Mallboro.

Я вам матами зараз про щось важливе.

Мені весна цього року зовсім хуйова,

З лютого не найліпшим чином. Чи не до речі.

Апріорі колишній, хоч і новий.

Апріорі майбутнім не стане.

Не болить вже, прошу, не треба скору.

Я не буду більше матом сильно.

Нехай піздує він на всі чотири сторони.

І спасибі за вірші мої красиві.

Двадцять перше. Ніч. Вівторок.

Очертання столиці в імлі.

Склав ж якийсь уйобік,

Що буває любов на землі.

І від лінощів або з нудьги

Всі повірили, так і живуть:

Чекають побачень, бояться розлуки

І любовні пісні складають.

Але іншим відкривається таємниця,

І спочине на них тиша…

Я на це натрапила випадково

І з тих пір все ніби хвора.

змінилася? Ні, вибачте, колишня,

тільки погляд, мабуть, став… дорослішим,

тільки вірити людям стало мені… складніше,

тільки промінь надії з кожним днем… ясніший.

… змінилася? Ні, вибачте, колишня,

… тільки у справедливість віри стало… менше,

… тільки от наївності не стільки, скільки… раніше,

… тільки в житті я вже дивлюся набагато… дальше!

змінилася? Ні, вибачте, колишня,

тільки стала в житті… мудріша,

тільки біль у серці став… сильніший,

тільки в житті стала трішки… сміливіша!

… змінилася? Ні, … хоча трошечки,

… і до себе я вже ставлюся набагато суворіше.

… а з дзеркала дивляться очі з дитинства,

… повні надії і кокетства!

У світі так багато всього, а ти зациклюєшся на людях.

буває, людина раптом різко холоне до

тебе.

на довгий час ти позбавлений участі в його

житті,

а потім він знову, як божевільний,

вривається в твоє життя,

як ніби нічого й не було.

і така діра всередині.

ніби і обійняти хочеться,

а ніби і відвик вже.