Absent person

Несделанная домашка перед огромнейшей проверочной за квартал и зачетом поднимает утром лучше самого жесткого будильника. Часика так на два-три раньше; прибавляет бодрости, энергии, скорости перемещения тела по квартире и автоматического появления конспекта в тетради: три месяца письменных работ за полчаса. Оперативно, результативно, хитрожопо. Спасибо, пофигизм и лень--мой лучший кофеин.

О это чувство, когда понимаешь, что что-то не так…

смотришь в зеркало и не узнаешь свое поеденное временем отражение с таким грустно-задумчивым выражением лица. как у Эдварда Руки-Ножницы. и это состояние потерянности еще и длится, по ощущениям, вечность. точнее оно, состояние, без времени. ты как плаваешь в пространстве, в вакууме, в тумане…

где ошибка? что же не так?..

Lacunar stroke

гостра необхідність чогось тепло-пухнастого, як моя киця взимку, як кілканадцять пар барвистих шерстяних шкарпеток в потаємній шафці домового, що вранці залишає аромати астромерій, сиру та свіжої кави на нашій спільній крихітній кухні.

так, а ви думали, я одна існую в цьому місті рожево-червоних ліхтарів і Того-Самого-Смачнючого-Пломбіру? а ось і ні. нас, як мінімум, двоє: я і Мій Мешканець (але то його власна байка. насправді, він - Володар, а я - Мешканка. але чомусь він вперто цього не визнає. мабуть, намагється піклуватися, або просто… ;). я вас познайомлю. обіцяю.

а ввечері все той же загадковий володар тих самих шкарпеток поринає в ностальгію по колишньому всьому і випускає мильні кульки, щоб линули до зірок, вітаючи міріади інших світів. "там добре - там немає нас, і людей там немає", -дививсь сірими розумними очима в бездонну глибочінь. і так щоночі і до ранку. допоки перші промені сонця не торкнуться дахів сірих холодних будинків.

він мріяв. мріяв, що колись сонце пришле йому рятівне "привіт" і забере до себе. і хоч доведеться залишити улюблені шкарпетки (знає, вони і не його зовсім, та все ж… ;), залишити повітряні кульки, земні мрійливі ночі, споконвічні невирішенні питання, залишити наші сповнені якогось божевільного сенсу розмови, залишити мене наодинці із темрявою, наше помешкання, залите світлом - залишити багато, але ще більше забрати. забрати сніданки та пудинги, пахощі астромерій, сиру та кави, меленої, чи щойно зваренної, забрати герци любові, тонни тепла, децибели щастя та ньютони ніжності.

"не йди", - кажу.

відзеркалюють сльози моєї самотньості в його очах. тиха посмішка.

"не йди…

Лети! Не зупиняйся! Ніколи не кажи "Ніколи"! Немає нічого неможливого! Світ для нас, а це - твій шанс!"

—--

"ну і деж він тепер?"- питає хтось.

десь там, серед сонячного проміння шукай.

"сижу на химии, куняю. было дело 11 числа. спокойненько такой смотрю в тетрадку соседа. А ТАМ 12 АПРЕЛЯ

меня кинуло в такой пот, я там 3 кг сразу сбросил

я такой бью тревогу на весь класс. спрашиваю криком какое число. училка грит 12 АПРЕЛЯ. меня ещё больше кинуло в пот. мир поплыл

слава Богу разобрались вовремя, пока у меня сердечный приступ не начался." (C) ТЫ. ВЕРНУЛСЯ.

А муха тоже вертолет,

Но без коробки передач,

А по стене ползет пельмень

И все коленки в огурцах.

Он деревянный, как кирпич

И волосатый, как трамвай.

А эта песня про любовь

И ты ее не забывай!

моё тихое "нет"

ясно дало понять,

ты не тот человек,

я не позволю себя обнимать.

Меч чешет ваши шеи.//

я вне системы. Система - в том, что все рано, или поздно попадают ко мне. А к кому попаду я? //

топор равняет всех: и королей, и королев, и тех простых людей. //

тайна человека в его деградации. } (с)

поучите меня жить. нет, я серьезно.расскажите, что же делают приличные девушки в моем возрасте, в это время года, дня, да и вообще.вы же всегда знаете самый подходящий цвет волос и книгу, знаете, что мне пить, есть, посмотреть.не упустите возможности напомнить о том, что мое любимое платье - это на самом деле свитер, что я потеряю обе почки в этом пальто зимой, про «не звони и не пиши первой» и прибавьте побольше «должна».и, да кстати, чуть не забыла. давно не слышала о том, какой же парень, мне действительно нужен.(с)

<поїду до того ж міста Цвікау, чи як там його, і писатиму тобі листи-поеми. і срати, якщо ти їх навіть не читатимеш. я ж-бо писатиму про все. а коли напишу про все, я почну в подробицях писати навіть про те, як купиться пил на лампі, як вкривається льодом холодний до дрижака чай поряд, як за 3 хвилини розряджається поламаний ноутбук, як стирається і вже майже не працює клавіатура, задрочена всім на світі.>

я напишу про світанок, напишу про мари.
опишу свій найщасливіший ранок,
напишу про весну, напишу про літо взимку,
напишу про що захочеш,
навіть про літючу влітку кільку.
напишу як дитина з півником-льодяником
обіймає добермана.
як Кличко з вікна маршрутки фальцетом волає щось на кшталт "добре, мамо! "
як біжимо крізь рев автомобілів,
ти і я - модернізмом прибиті.
хекаємо. пульс. потоптані квіти.
нам разом не нудно. ми - такі діти.
отак я б хотіла тобі писати
про кожну дрібницю, що підриває пам*ять
але виходить щось зовсім не ладне:
спільното, закидай вже нарешті мене пиріжками.

Санчо, ну чому ти так далеко?.
ти хоч відпочинь там добре, дуже прошу. адже не так багато часу залишилось.
бо приїдеш, а тут школа, уроки, вся фігня…
так що користуйся часом з користю. у тебе є чудова можливість нормально провести час.) ні, дійсно, приїдеш, підеш в школу (о ті кляті дзвінки-зошити-ручки, хай їм повилазить), жалкувати ж будеш, що просрав час, нагоду…
давай, хоча б не сумуй так, бо ж отруююєш себе і своїх рідних.
хвилююсь: \
маю надію, що з тобою все гаразд. (:
і, так - вже ж доброго ранку, світоче! :D
сьогодні буде новий день, а значить - новий шанс врятувати твоє життя-буття десь там далеко. (;

посміхнись! і не знімай цю посмішку до наступного дня! а тоді знову прочитаєш цей абзац!))
*твої очі, твій лагідний погляд і оце твоє: Дуурачкаа штоле?*
я проміняю всенький шоколад Всесвіту на хвилину такого твого погляду. от правда. що, не віриш?) і навіть всі-всі цукерки. бачиш мою жертву? :DDDD

купи собі морозива.) ні, я серйозно. знаєш, морозиво піднімає настрій навіть з від*ємної висоти (або низини, скоріш), воно ніби саме в собі несе шматочки літа, тому так тепло всередині після нього. пам*ятаю, як було -15 по Цельсію і мені довелося йти за сестрою спочатку в садок, а потім заводити її на танці. і ось, виходжу я з тієї студії, ніби йду додому, а всередині зима, навіть сніжніша та морозніша від тієї, що надворі. хоч бери і ридай. ніііі, я ж геніальна лічнАсть, я не буду ридати - ще й замерзне на щоках та під носом, щоб його…нііі, я просто купила собі морозива. так. в -15 все по тому ж Цельсію, або в 258 градусів по Кельвіну (не можу не згадати, як я абсолютно завалила фізику в цій чверті, але то таке). отже, морозиво…ескімо. смачнюююююче. дякую, вітра не було, але і рукавиць не було так само. радше дірок від бубликів повні кишені, як і в душі. але. морозиво, о таак. це був такий кайф. я думаю, наркоман-героїнщик після 3 тижнів відсутності дози мене зрозуміє. та я шуткую.) не зрозуміє мене в той момент навіть дарницький гопо-нарік.) та я ж серйозно. ти б бачив, як на мене випадкові перехожі дивилися. я же дивуюся, як швидка мене не забрала. хоча, вважаю, ті всі люди мені заздрили. так, знаю. божевільна. але, о Боже, я вільна!) а потім я ще досить довго не йшла додому. я піднялася на останній поверх свого будинку, вийшла на загальний балкон і перелізла через нього. і все це з половиною того брикету морозива.) так, і ще хвилин 15 точно сиділа там на тому парапеті. залишки морозива. сніг. вітер. музика нічного міста. блимали вогні у вікнах будинків - трохи присоромлювали за безвідповідальність, але тоді ніщо мене не обходило. ота свобода і морозиво.) ох і змерзла я тоді. боялася, що пальці дведеться відокремлювати від свого безкорисного тіла. але все гуд.) отже, морозиво. так, мова шла про морозиво) скуштуй морозива. я не маю жодної ідеї, де його ти там знайдеш, факт залишився фактом))

ось перечитал цей, з дозволу сказати, "твір". скоріш "твар", але все ж таки. він покликаний був викликати (масло масляне) посмішку на твоєму обличчі. але, боюсь, він, як і більшість моїх творів (ті, хто іноді заходить на мій пісний блог, знають, що це ж повний аут, читати мої писульки. мабуть мало клепки, щоб забити на то) із своїм покликанням радісно попрощався ще до того, як я дописала до середини.

отже, наскрізний мотив того всього вищенашкрябанного двійковим кодом: ми побачимося, вже дуже скоро. ще трохи-трохи. і хоч я сама вже бігаю тут колами, але ти ж сильний. благаю, проведи залишок часу невимовно шалено! хай там у всіх дах позриває! шальоний мікс почуттів, життя, давай, я в тебе вірю! запали там, як ти можеш :D
never give up, it's such a beautiful life!)
я ближче, ніж ти думаєш.

Иногда я думаю, что пришло время прощаться с этим мирком.

Но потом я вспоминаю, что у меня есть соседи и О БОЖЕ ЧТО ЖЕ ОНИ ОБО МНЕ ПОДУМАЮТ. В результате, все заканчивается тем, что я рву свои фотокарточки с глубочайшей ненавистью к своему существу.

Да. Я настолько неудачник, что даже покончить с собой нормально не в силах. Но знаете, как грится, выпрыгивая в окно, уже не стоит закрывать его за собой.

Так что я упорно работаю над собой, чтоб в конечном итоге совершить едино правильный поступок в своем существовании. Я все еще надеюсь в скором времени убить ту себя, которая только и делает, что причиняет окружающим боль. Уехав, оборвав связи, веревки, телефонные кабеля и електропроводку. Я есть. Меня нет.

Все просто, как 2+2=5.

Надо составить топ-10 самый произносимых выражений

10 место - "увидим по погоде". постоянно так отвечаю на заковыристые вопросы.

9 место - "ну всё, кажись приплыли". говорю когда наступает пиздец.

8 место - "наверни борща и не выёбывайся". девиз.

7 место - "движение есть - прогресса нет". фраза грит сама про себя.

6 место - "тьфу". когда сделал что-то неправильно.

5 место - "жизнь говно". тут всё понятно.

4 место - "прості что подвел". только так надо извиняться.

3 место - "хрен его знает". ответ на любой вопрос.

2 место - "нихуя себе". удивление.

1 место - "ищу шалаву-девственницу". правда в последнее время практически перестал использовать где либо, а раньше искал каждые 5 минут.