for falling in love

Я могу быть нежной-нежной,
И добрее всяких фей.
И женой была б прилежной,
И любила б я сильней.

Защищать от бедствий скверных,
Уберечь бы от всего.
Я могу быть верной-верной,
Если б было для кого.

это с каждым случится однажды,
через год или два. может век,
постучится к вам в дверь очень важный,
очень нужный, родной человек.

он не спросит кто ДО был и сколько,
с кем спала, с кем делила кровать.
будет рядом всегда и не только.
будет верить, а главное ждать.

он не спросит про трудный характер,
и менять не посмеет уже,
все в одном: муж, любовник приятель.
будет кофе варить в неглиже.

он поймет красоту твоих мыслей,
и молчание ласковых глаз.
он в тебе будет видеть весь смысл,
и обнимет сильней в этот раз.

это все так нежданно приходит,
будто в мире включается свет,
человек тебя просто находит,
даже в тридцать с копейками лет.

да кто ты такой, чтобы тушью да по щекам;
чтобы близкие - указательным у виска;
чтобы течь по тебе проломленной тонкой крышей.

почему ты меня упорно не хочешь слышать?

да кто ты такой, чтоб марать на тебя листы;
чтобы рифмами откреститься от пустоты;
я писала тебе. без ведома адресата.

почему ты остался точкою невозврата?

да кто ты такой, чтоб ломать о тебя хребет;
чтоб встречаться с другими, думая о тебе;
чтобы вшить тебя в кожу и прирасти случайно.

почему ты не отвернул меня изначально?

да кто ты такой, чтобы резать, но без ножа;
чтоб горячими пальцами сердце моё держать;
чтобы имя твоё в душе отражалось болью.

почему тебя прокляли стать для меня любовью?

зі сльозами в очах зустрічати кожен схід сонця..бути жорстокою, але водночас тендітною і пустою..провести, як тінь, цілий день..і мріяти про життя, зовсім інше..вдягатися, можливо, й занадто багато часу проводити біля дзеркала..але тільки я з тих, кого називають сірими мишками..і ні каплі уваги, і серця уламки..віддавати бідняку останні гроші, що стоїть на проспекті, ні то живий, ні то мертвий..багато читати, до останнього рядочка..думати не проста ж ця штука "кохання"..казати всім привіт, отримувати лише погляди докору та озлоби..бути простою і непохитною і нікому не розповідати про те, що насправді тривожить..лише сказати - "ми чудово провели час.."..посміхнутись і сісти в холодну маршутку..поїхати додому..а там все та ж атмосфера..дальше продовжувати не буду..я ж обіцяла не казати про те, що тривожить насправді..

ти зачиняєш вікно і закутуєшся у свою тишу..

бо вона як і ти самотня й безлика

чекаєш допоки пробє 12 і ти зможеш заплющити очі

просто так легше дихати і засинати

вчора було найгірше і ти це пережила

можеш себе привітати

бо ти як і всі в цьому місті

змогла його відпустити

тобі лишень варто повірити в те

що ти вже не самотня,

а просто знесилена і спустошена

і з нетерпінням готуєш місце для когось іншого

стрепенешся вранці і пробіжиш боса до дверей

може це він… але ні…

ти тихенько по них сповзеш

і нарешті заплачеш

бо саме від сліз стає легше

поплач… you need this

Я так тихо і безнадійно дихаю
у твою ніжну потилицю,
ти не почуєш мого крику,
бо мовчання - воно ж золото…

Я закрию тихенько очі
і пошепки вимовлю,
що ще досі люблю тебе,
і тепер це вже для мене не дивно.

я тихо вранці прокинуся
і почую твоє дихання,
але це вже давно в минулому
і лише моя мрія це.

ти ніколи не був поряд тут
та і вже точно не будеш
ти обрав собі інший шлях
так тихо і самовіддано…

Тобі донести одну не просту істину, про те що завтра буде легше, про те що завтра вранці у твоє вікно засвітить сонце і розбудить тебе своїми ніжними промінцями.

І знаєш, вже не варто плакати і побиватись, бо вже і нема за ким.

Його нема, він пішов і зник назавжди, і не варто більше заходити на його сайти, слухати музику, яку ніби-то він писав.
Для чого собі самій створювати ілюзії і самій ж розчаровуватись в них.
Краще спокійно жити і посміхатись кожному дню, забувати яким Він був і що саме писав.
Вже не треба чекати листів і якихось приємних слів.
В нього вже для цього інша є. і не важливо чи на довго вона є.
просто його у твоєму житті вже нема і не варто чекати назад.

Посміхнутись невдачі можуть лиш сильні, ти ж сильна, знаєш сама.
навіть якщо до нестями болить ти перехожим даруєш щонайщирішу посмішку

і не варто згадумати мрії старі, у яких ви щасливі і ніби разом, цього вже не вернеш, а у тебе ще таке довге і світле майбутнє..

і не важливо навіть те, що ночами виступають інколи сльози, а інколи й вдень.
це ж нормально, адже іще ж болить.
біль ще не щезла та поступово пройде…

Вона не вміла любити… Не вміла говорити про любов, писати вірші..Не вміла малювати й грати на піаніно. Не вміла підійти і сказати те, про що промовляла душа.Часто не могла пояснити як, що і чому… Вона не вміла дарувати весь світ в одному слові і говорити компліменти. Не вміла вітати на свята.Вона не могла закохатися в першого зустрічного і прожити з ним все життя.Не вміла робити божевільні вчинки і давати обіцянки.Вона не вміла забувати про сльози і образи, від яких чомусь болить у грудях.Не вміла обманювати.Не вміла сміятися, коли він сумує.Не вміла піти, коли йому погано одному.Але вона знала, як важливо іноді просто мовчати і слухати.Приходити, коли не запрошують, але дуже чекають.Вміла взяти за руку і зігріти своїм теплом.Вміла подивитися так, що одразу з'являлась упевненість:все буде добре.Вміла зрозуміти і пробачити, навіть незважаючи на біль.Допомогти, а не пропонувати допомогу з ввічливості.Вміла залишатися навіть тоді, коли гордість казала іти геть.Вміла посміхатися, щоб подарувати трохи тепла і світла.Знала, що найважче завжди можна пережити.Вона не вміла любити… Але вміла бути поруч, зрозуміти, пробачити, підтримати… Вміла подарувати те, що у неї є, без красивих фраз, порожніх обіцянок і нездійсненних надій… Вона - одна з багатьох.Одна з нас.Можливо ви її теж знаєте…

Ти забудеш його. Точно. Одного разу це трапиться з тобою, ти може навіть будеш не готова. Але коли-небудь це станеться.

Ти забудеш його, коли тобі буде вже все одно, де він і з ким, тобі буде просто цікаво.

Ти забудеш його, коли тільки лише при згадці його імені в тебе не буде стискатися серце

Ти забудеш його, коли згадаєш минуле з усмішкою, вже без смутку.

Тільки лише тому, що будеш вдячна йому за те, що це було з вами.

Ти забудеш його тоді, коли буде грати та сама пісня, а в тебе вже не буде на очах сліз. Просто гарна пісня.

Ти забудеш його тоді, коли ти випадково натрапиш на його фото… І усміхнешся

І побажаєш йому тільки всього хорошого

Ти забудеш його, коли перестанеш задавати питання: «Чому? Хто винен? Чому так вийшло? "

У тебе на все буде готова одна відповідь: «Значить, так треба було. Дякую, що це було з нами. "

Ти забудеш його, коли він привітає тебе на День Народження, а ти відповіси: «Дякую», без яких-небудь зайвих слів

Ти забудеш його, коли тобі не буде болісно, боляче і образливо, коли ти пробачиш його по-справжньому

Забудеш, коли побіжиш на побачення, але не до нього, а коли він подзвонить тобі, ти запитаєш, як у нього справи.

Ти забудеш його. Багато через це проходять. Пройдеш і ти. Вір у себе. Вір собі.

Все налагодиться. І повітря стане більше, щоб нарешті жити і любити далі

так странно, я все еще помню тебя… я не забыла. ты изменил меня… как я могу ето забыть. благадоря тебе, я научилась справлятса с болью… улыбатса вопреки боли…

я помню тот день когда ты подзвонил, твои слова были так просты, но как будто нож в грудь.

ето был единственный раз когда я не здержала сльоз на людях… и после этого больше никто не увидит моих слез… твои слова "я не хочу отношений у меня нет времени.." к чему тогда всьо ето была.. зачем?

я стала лицемеркой.. улыбаюсь когда хочетса умереть от боли…

мне хочетса кричать, но я молчу… розказать всему миру как мне больно… но молчу, я уже привыкла к етому…

каждий день хочетса написать тебе, подзвонить… но я знаю что тебе ето не нужна, я тебе не нужна, да и никогда не была нужна.

я хочу тебя ненавидить… но не могу…

у меня есть замечательние друзья, даже появилса парень… и я ненавижу тебя за то что я никогда не смогу его полюбить по-настаящему… из-за тебя.

Всегда сильная и счастливая… А плачет по ночам… А никто и не думает, что она вообще на это способна. Ведь ей на всех плевать, пофигистка, но вроде бы счастливая. Даже когда врет все верят, даже родные и подруги. Ни единой душе не известно, что там внутри.. В её душе, в её сердце… Даже глаза, что зеркало души, врут и им верят все подряд. Обидно, что никто не скажет: "скажи правду". И как на зло алкоголь не берет верх, ни в какую… И только кнопки клавиатуры и подушка чувствуют все слезы… Сломлена и повержена уже много лет…

Коли любиш когось, ти любиш його будь-якого. Коли він злиться і лається в пробці. Коли напівмертвий від утоми приповзає з роботи. Коли він застуджений, з закладеним носом і запаленим горлом відбивається від спроб укласти його в ліжко і напоїти гарячим молоком з медом. Коли він плаче в кіно. Коли він весь день самозабутньо наспівує якийсь безглуздий хіт, страшно при цьому фальшивлячи. Коли "сусіди-покидьки", "зеніт-чемпіон", "трафік поганий", "даішник-урод" і "господи, знову понеділок". Коли він спізнюється, поспішає, смикається, дратується через дрібниці, жує на ходу, курить, сміється там, де зовсім не смішно, хамить, хвалиться, ображається, не висипається, нудить, боїться йти до стоматолога, лізе з непотрібними порадами, розповідає вульгарні анекдоти, думає, що він завжди і у всьому правий… Ти любиш його від маківки до п'ят з обгорілими на сонці плечима, здертими колінами, триденною щетиною, запаленими від безсонної ночі очима, шрамом від апендициту… З усіма примхами, капризами, амбіціями, симпатіями-антипатіями, депресіями, страхами, слабкостями, хворобами, дурницями. Дивне це почуття - любов… Ніби вона підсвічує кохану людину якимось неоновим нетутешнім світлом, в якому все здається нескінченно дорогим і рідним…

Как забыть, если помнишь… если каждое утро присыпаешься с мыслью о нем, если в душе скребут кошки, если сердце кричит от боли, если понимаешь, что так больше не можешь, но все же помнишь…

Как забыть, если ищешь в толпе… если прокручиваешь образ его в голове, если ему наплевать, он другую уже идет провожать.

Как забыть, если давит вески, если сил больше нет дальше идти, если каждый твой вздох с мыслью о нем. и даже понимая, что ему все равно все же помнить и ждать, что придет еще день, когда встретишь его, и вы будете вместе опять

Как забыть, если надежда жива, если даже ты уже не одна, у тебя замирает душа при виде такого знакомого и родного лица…

im-perfect-ion:

Л юбовь - это наркотик. Поначалу возникает эйфория, легкость, чувство полного растворения. На следующий день тебе хочется ещё. Ты пока не успел втянуться, но, хоть ощущения тебе нравятся, ты уверен, что сможешь в любой момент обойтись и без них. Ты думаешь о любимом существе две минуты и на три часа забываешь о нем. Но постепенно ты привыкаешь к нему и попадаешь в полную от него зависимость. И тогда ты думаешь о нем три часа и забываешь на две минуты. Если его нет рядом ты испытываешь то же, что наркоман, лишенный очередной порции зелья. И в такие минуты, как наркоман, который ради дозы способен пойти на грабеж, на убийство и на любое унижение, ты готов пойти на все ради любви.

И потому любить нужно только того, кого сможешь удержать рядом. Я очень хочу, чтобы рядом со мной был человек, в присутствии которого мое сердце билось бы ровно и мерно, человек, рядом с которым мне было бы спокойно, и чтоб я не боялась на следующий день потерять его. И время бы тогда текло медленнее, и мы могли бы просто молчать, зная, что для разговоров впереди у нас целая жизнь. И мне не надо было бы принимать трудные решения, ломать голову над серьезными вопросами, произносить жестокие слова, и думать, что вот-вот я потеряю его.

(П. Коэльо "На берегу Рио-Пьедра села я и заплакала")

maarina:

Ты встречаешь за свою жизнь тысячу людей, и не один из них не греет душу, а потом, ты встречаешь одного, того, кто меняет твою жизнь. Навсегда.