зі сльозами в очах зустрічати кожен схід сонця..бути жорстокою, але водночас тендітною і пустою..провести, як тінь, цілий день..і мріяти про життя, зовсім інше..вдягатися, можливо, й занадто багато часу проводити біля дзеркала..але тільки я з тих, кого називають сірими мишками..і ні каплі уваги, і серця уламки..віддавати бідняку останні гроші, що стоїть на проспекті, ні то живий, ні то мертвий..багато читати, до останнього рядочка..думати не проста ж ця штука "кохання"..казати всім привіт, отримувати лише погляди докору та озлоби..бути простою і непохитною і нікому не розповідати про те, що насправді тривожить..лише сказати - "ми чудово провели час.."..посміхнутись і сісти в холодну маршутку..поїхати додому..а там все та ж атмосфера..дальше продовжувати не буду..я ж обіцяла не казати про те, що тривожить насправді..