Вона не вміла любити… Не вміла говорити про любов, писати вірші..Не вміла малювати й грати на піаніно. Не вміла підійти і сказати те, про що промовляла душа.Часто не могла пояснити як, що і чому… Вона не вміла дарувати весь світ в одному слові і говорити компліменти. Не вміла вітати на свята.Вона не могла закохатися в першого зустрічного і прожити з ним все життя.Не вміла робити божевільні вчинки і давати обіцянки.Вона не вміла забувати про сльози і образи, від яких чомусь болить у грудях.Не вміла обманювати.Не вміла сміятися, коли він сумує.Не вміла піти, коли йому погано одному.Але вона знала, як важливо іноді просто мовчати і слухати.Приходити, коли не запрошують, але дуже чекають.Вміла взяти за руку і зігріти своїм теплом.Вміла подивитися так, що одразу з'являлась упевненість:все буде добре.Вміла зрозуміти і пробачити, навіть незважаючи на біль.Допомогти, а не пропонувати допомогу з ввічливості.Вміла залишатися навіть тоді, коли гордість казала іти геть.Вміла посміхатися, щоб подарувати трохи тепла і світла.Знала, що найважче завжди можна пережити.Вона не вміла любити… Але вміла бути поруч, зрозуміти, пробачити, підтримати… Вміла подарувати те, що у неї є, без красивих фраз, порожніх обіцянок і нездійсненних надій… Вона - одна з багатьох.Одна з нас.Можливо ви її теж знаєте…