HEY KISA

Ось і привід для того аби написати душевно болючий пост. Сьогодні я побачила того, кого не можу забути рік. А нас поєднували лише 6 днів і все. Але чому ще досі не переболіло? Абсурд.

Я пішла купити морозива до каси, оглянулась подивитись місця і побачила до болі знайому посмішку. У мене відняло мову та розум. Серце почало битись у 1000 разів швидше. Повернулась до столика, розповіла Н. і далі пішла в чергу. Він підійшов і став позаду мене. Я боялась повернутись, але ж так хотілось! Я відчула запах його парфумів, почула голос. Що може бути болючіше, ніж це? Я вдала вигляд ніби не помітила його, і зробила на краще. Ми уникнули дурного мовчання з обох сторін.

Рік! Пройшов рік! А воно не переболіло! Не пройшло! І ще досі торкає душу. Жах!

Я знаю багато хто позаоочі і в очі каже, що я дурна. Багато хто мене абсолютно не розуміє. Але просто вам ще не зустрілась така людина, яка буде довго-довго боліти в середині. Від чихї спогадів з нею ви будете себе проклинати за це знаймоство.

Дощ. Не найкраща погода. Не такий дощ, який я люблю. Я мала передбачити це. Сама погодя натякала. І ось дописую нарешті цей пост, 3 рази я налажала з ним і приходилось писати все спочатку. Важко, але треба.

Якби болючіше це не було, але я хочу ще раз побачити тебе.
Мене хоч хтось розуміє чому?

Ви коли-небудь думали чи задумувались скільки спогадів у вас на руках? Саме на руках, так-так. Давайте пригадаємо скільки на ваших руках було ран, які вже зажили, скільки разів ви витирали ними сльози, чи то від радості, чи то від печалі, скільки разів цими самими руками ви тримали за руку тих людей, яких можливо вже немає в живих, чи тих, які пішли від вас, або і до цих пір поруч? Скільки чудових речей відчували ці руки. Наші руки також все пам'ятають, і набагато більше, ніж спогади в голові.

В який раз робила собі їсти. І зловила себе на думці, що я хочу робити їсти комусь. Я ще досі притримуюсь своєї думки про те, що не хочу виходити заміж. Але бажання готувати їсти комусь присутнє. Я хочу стояти в домашньому одязі на кухні, робити щось смачненьке, цей хтось буде спостерігати, а ще краще якщо буде мені допомагати. Ось вона, щаслива мить життя.

з вк якась фігня
не відкриває повідомленя, ну норм
ще мала їхати до бабусі, але здається все відміняється. ну і добре.
на сьогодні я маю зовсім інші плани.

потусили сьогодні в лікарні, там весело) насміялись дужееее
потім батут з сатаністом і дауном, нас вигнали. хто б сумнівався)

дякую.
класкласклас.

воуууу, люди, які є класні програми на андроїд чи ігри? бо я патєряна, не знаю що скачувати.

дуже дуже

Вам колись доводилось давити свої емоції? Я відчуваю себе беземоційною. Хоча ніби щаслива, але ніяк це не проявляю. Я ладна кричати, що все добре, але не можу.
" Я забарала телефон, він мені подобається і я щаслива, але виразити це ніяк не можу"-, пам.ятаєш ці свої слова? Тепер вони стосуються і мене.

Це був ліричний відступ. Я не знала як правильно почати пост. Але до цієї теми я ще повернусь.

І так в суботу я поїхала в село. На той час за вихідні сталось багато чого неприємного. Коротко кажучи мама полазила по моїх соц.мережах, начиталась до шокового стану. Ну що ж, з ким не буває. Я тепер обережніжа і це змусило мене трішки мінятись. Потрібно жити в соц.мережах нормально, щоб потім не було шкода маму за прочитане.

Всі дні я була в оточенні свого тата. Насправді задоволення це ніякого не приносило. Була натяжна атмосфера. Як і завжди. Я просто мусила всі дні проводити з ним. Я взагалі приїхала в село за телефоном, за новеньким телефоном ^^Тепер я кльова, єап, хахахаха)

Я щаслива що я в Луцьку. Тут моє все і всі. Тут ванна і забитий холодильник. Тут мій коте: 33

Напишу в пост декілька заміток з телефону.

"10.07.2013р. ср., 22:45

Сьогодні я познайомилась з людиною, яка увійшла до мого списку найкращих людей, яких я знаю. Це друг тата - дядько Ігор. У ньому поєднуються всі чудові якості: відмінне почуття гумору, розуміння, віра в найкраще та чудовий батько своїх дітей. По правді я заздрю його дочками. Тато у них ідеальний. Це все не описати, не описати як я в захваті від нього. В мого тата чудові друзі. І я напевно дійсно ще щогось не розумію в цьому житті, бо в голові не вкладається думка, що мій тато срань, а друзі у нього прекрасні. Тато помітив, що його д.Ігор мені сподобався, а я помітила як не сподобалось це татові. Спілкуватись з його другом були куди приємніше, ніж бути в оточенні мого тата. З ним було напряжно. А з д. Ігорем я вмирала зо сміху від його жартів, приколів і розповідей. Я плакала від його розуміння і піклування про мене. Ми були знайомі з ним один день і я вперше провела чудово день в будинку "батька". Я дуже б хотіла з ним ще раз зустрітись.

Пишучи це я згадую про все, що говорилось і відбувалось між нами за 1 день і на очі знову сльози. Який ж він неймовірний. Я під враженням.

"Если будешь мечтать то все будет так как ты захочешь. Главное знать чего ти хочешь и мечтать только об этом. Поверь пройдёт время и ты встретишь нужных людей "
" Молодёжь доверяет всем кроми родителей. Но это со временем измениться""

Ось з такою чудовою людиною я познайомилась.

Я б напевно вбабахала ще стільки ж скільки написала, але вже зникло бажання. Можливо ввечері.

Я повернулась.

Всім добра: 3

в мене їх аж 4
і я вас люблю

просто зараз я розумію хто є хто.
кому я важлива, а кому чисто срать шо я є чи мене немає.
в мене нова сторінка вк, і я сама добаваляю тих хто мені потрібен.

ви просто зникніть із соціальних мереж і все.

Я дуже хочу щось солоденьке! Якусь шоколадку чи ще щось.
Нааааааааасть: 33

Просто я не знаю хто мені потрібен.
Ніщо не приносить мені задоволення окрім бородатих мужиків і велосипеда!