HEY KISA

І поняла я таку вєщь, що з моїх "друзів" я вже не боюсь нікого втратити. Іба як вони до мене, так і я до них ;)

Дома нема що поїсти, дзвоню до мами.
- Мааам, я хочу їсти.
- Шо мені до того, що ти хочеш їсти?

Це нормально?!
Сьогодні я не йду гуляти, бо не винесла вчора сміття, ха! Ну да, так я і не піду.

Мам, що з тобою робиться? Це піздєц! Це мене жахливо дратує! За кого ти мене тримаєш? За служанку? Ок!

Відчуваю я що цього навчального року я отримаю безліч "пріключєній на свою сраку". Взамін на одноманітне літо. І дійсно ж нічого не відбувається. Тільки час від часу мене переслідує почуття невизначеності. Почуття коли погано і болить, але не знати від чого. Ніби ж все спокійно, а воно болить і ріже.
Перше літо коли мені дуже хочеться в школу. До своїх придурків однокласників. Все частіше згадую їх. Як ми грали на перервах в стікєри, в правду, як пальці загинали. Як втікали від директора, але потім всеодно отримували пиздяки. Як помирали на уроках від чиїхось жартів. Як з радістю ішли на уроки німецької, бо там нас чекала наша любімєйша Ольга Василівна. Як наша І.А. казала " ви думаєте ви всі тут королеви? ні! в класі одна королева і - це я!" З однокласниками було дуже добре! Дійсно є що згадати! Як напивались на 14 лютого і ішли на дискотеку, потім мені особисто було дуже соромно іти в школу. Як чергували по школі, і я кожного дня запізнювалась. Стільки всього приходилось вислуховувати від класної дами. Охх, чудові спогади! Я вже не дочекаюсь коли знову побачу цих найгірших і найкращих людей! Я скучила так.

ти зіпсувала мені настрій

я дно
дно
дно

у всіх є гарні літні фоткі, ну якщо не гарні, то хоча б ті, які важливі.
у мене навіть класних фоток з моря немає!
ну чогоооо?

бо я дно
дно
дно

Або у мене відсутні смакові рецептори або я дійсно відчуваю повсюди аромат твоїх парфумів.

Як ж мені хочеться тобі в.їбати. Я тільки змінила до тебе відношення, а ти взяла і все зіпсувала! Яка прикрість. З такими темпами скоро будеш стояти на трасі, купиш собі 5 айфончік. І все в тебе буде, як ти хочеш ;)

— Прям ти мене так і терпиш, сам ж завжди пишеш.

— Може і терплю, може я люблю тебе терпіти, подобається мені.

Ехх, і от так завжди) ми двоє розумієм що робиться, але вдаємо вигляд, що це все жарти. Ще він сказав мені, що я не така, як всі. Ну ок. А яприрівняла себе до дверей, все як завжди.

Я визнаю, що скучила. Жааах! Але не більше. Я звикла до того, що ти кожного дня телефонуєш до мене 100500разів. Звикла, що обіймаєш. Завжди поруч. І це жахливо. Ти - це точно нічого серйозного. Я впевнена. Просто тебе потрібно замінити чимось або кимось.

Останнім часом ловлю себе на думці, що половина почуттів, які я відчуваю грунтуються на звичці.

Я звикла палити, звикла кожен день проводити в одному місці, звикла кожного дня заходити в цум(навіть якщо мені нічого не потрібно), звикла заходити вк кожен день(знаючи що нема нових повідомлень), звикла дзвонити людям з якими ніби і не спілкуюсь. Все те, що я роблю кожного дня "звичка". Тому так важко, як ми кажемо "змінити спосіб життя".

Це не просто місто. Це місто з величезною душею. Це місто можна ненавиидіти, любити, обожнювати, проклинати. Але це місто не залишить вас байдужим. Воно вразить до глибини душі. Воно змусить задуматись. Пізнавати його можна роками.