•Листи про недосказане•

Ти знаєш…

Не стала вона моєю жінкою…

Вона жінка того іншого…

Вона, можливо, навіть кохає його…

Але все ж згадує мене…

того хто подарував їй щастя…

Я в цьому впевнений…

Вона мені часто сниться…

А кажуть якщо сниться, значить згадує…

А можливо я просто накручую себе…

Невже можна так безсовісно вбивати…

Вбивати того, кого кохала понад життя…

Вона же була потрібна мені більше ніж всі ті, хто крутились біля мене…

Але ж що поробиш…

Вона не моя…

Знаєш, я багато зрозумів…..

На вічність…

На її вихід з мого життя…

Через неї я став сміливішим…

А вона, здається, навпаки…

Але й осуджувати її не варто…

Вона була ближча за всіх, хто поруч…

Батьки, ви вчили не брати чужого..

Я й не взяв…

А потрібно було….

Майбутнє потрібно створювати, а не думати і мріяти про нього… Невже так цікаво просто сидіти і думати??? Можливо просто потрібно взяти себе в руки… І почати творити… Змінювати себе… Діяти… Створювати умови для гарного майбутнього… А щоб вони були потрібно працювати… А не сидіти склавши руки… Ніхто крім тебе не допоможе тобі стати на ноги!!! Невже так важко обрати ціль і йти до неї… Так, я згоден… Щоб створити майбутнє, потрібно продумати все… ПРОДУМАТИ!!! А не сидіти на одному місці багато років і жалітись що нічого не виходить… Так можливо треба обрати інший шлях до мети??? Повернутись на 360 градусів… Ах… Ну так… Я ж і забув… Краще ж сидіть і плакатись в плече тим хто поруч… Задумайтесь і дійте… Тоді і майбутнє стане комфортнішим для вас…

Ти там…Зліва…..Під ребрами…. В середині…Замовкни….А? Будь ласка….І ще….Ви, ті що в голові, як вас там….Досить видавати картинки минулого…От по-братські прошу, дайте мені хоча б ніч виспатися….Хіба це так багато? Невже ви не можете просто відключитися хоча б на декілька годинок? Я ж багато не прошу….Так, трішки….Досить тисячний раз прокручувати те, чого явно ніколи не буде….Будь ласка, серце, зрозумій мене….Я хочу відпочити!

Ти будеш моєю..

І сьогоденням будеш ти, і минулим…

І, майбутнім…

Мені байдуже на самотність….

Значить так потрібно…

Знаєш, ця біль лише розпалює мою творчість…

В моїй голові…

Ти завжди будеш в моїй душі…

Не потрібно ставати доброю до мене…

Тобі це вже аж ніяк не допоможе….

Тебе в мені – лиш на хвильку затриманого подиху….

Просто звичка моя – Ти моя наркоманія…

Одного разу життя зламає кожного…

Навіть самого сильного…

А інколи і не життя…

А людина…

Знаєте, вона з’явиться у вашому житті зовсім неочікувано…

Можливо на ваше День народження…

Можливо у похмурий або веселий день…

Але обов’язково з’явиться…

І ви зрозумієте що ця людина замінила для вас увесь світ…

Ви зможете довіритися їй повністю…

І з сильної та самостійної особи станете залежною…

Так, саме залежною…

Як від наркотиків чи сигарет…

Пройде час…

І коли ви будете повністю беззахисні…

Вона ударить вас у саме серце…

Зробить надзвичайно боляче…

Так, розумію…

Не приємно читати такі слова…

Але ж це правда…

Людина піде…

А ви так і залишитеся беззахисними…

Душа ваша буде поранена…

Тому можливо не потрібно відкривати себе повністю???

Щоб не дати шансів вдарити по болючому…

Хочете поговорити з кимось???

Знайдіть людину яка вас не знає…

Щоб далі більше не з’являлася у вашому житті…

Сядьте у потяг і познайомтеся з незнайомцем…

Так, вам стане краще…

Хоча інколи буває навпаки…

З слабкої людина стає кращою…

Проблеми роблять наш характер сильнішим…

Тому що б не сталося у нашому житті сприймайте це як допомогу…

Допомогу від когось вище…

Можливо це означає що вам час змінитися…

І лише вам обирати в яку сторону…

Все залишається всередині…

Воно не забувається, як каже багато хто…

Не вивітрюється, не стирається…

Це ніби кидати камінь в море…

Спочатку бризки, а потім на дно…

Ось так і все наше пролежить на дні…

Як осадок чогось на дні чашки…

Мені здається, якщо людина впустив в своє життя то вона там і залишається… І звідти немає виходу назад…

А може людина забуває людину лише по власній волі???

Можливо… Але рідко…

Уявляєте, в середині в вас ціле місто…

Ціле місто людей яких ви обіцяли забути, але так і не забули…

І голос в голові так вперто повторює: "Не закохуйся, не потрібно. Згадай що було минулого разу." Але ж серцю не прикажеш.

Кожен твій вдих….

Кожен твій видих…

Все що в тобі і з тобою було…

Починаючи з ніжних очей…

Все закінчувалося як зазвичай…

Твої руки, а особливо твої плечі…

До мурашок по шкірі…

Мені до тебе, знаєш, мільярди метрів….

Всіх хто був і є зі мною добрим….

Але ти дорожча за всіх…

Як же мені подобалося доторкатися до тебе…

Цілувати твої губи, руки, скули…

Ти моя солодка аномалія…

Я обіцяю більше тобі не писати…

Ні рядочка, ні букви, ні коми….

Я не розумний, тому що просто умію прощати…

Ту біль….

Ті образи…

Тебе й свою долю… Я не такий і розумний…

Але умію кохати…

Так сильно, як ти не дізнаєшся…

Так сильно, що навіть зумію пробачити…

Твоє не кохання…

І те, що ти не пробачаєш….

Нікому… ніколи…

Пробач мене, твого не розумного…

Якби я знав, коли побачу тебе востаннє, що це останній раз, я б постарався запам'ятати твоє обличчя, твою ходу, все, пов'язане з тобою…

І, якби я знав, коли в останній раз тебе цілував, що це - останній раз, я б ніколи не зупинився…

Хоча я і так пам’ятаю ВСЕ…

Кожну нашу зустріч…

Кожен твій подих…

Все це ніби глибоко врізалося у мою пам'ять і душу…

Повертайся…

Я завжди прийму тебе назад…

Але уже не в серце…

Ти навіки залишила шрам там…

Я звертався до лікарів, але ніхто із них не знає як лікувати такі рани…

Вони говорять що час лікує…

Тоді чому його не продають в аптеках???

Можливо тобі там погано без мене…

Але кого я обдурюю???

Тобі там занадто добре…

Він добрий та любить тебе…

Але й мені вже краще…

Я коханий…

У мене є рідна людина…

Можливо я й не покохаю її як тебе…

Але я знаю точно: вона не зрадить…

А тобі, тобі я просто дякую за пройдену школу життя…

Тобі, моє вічне кохання…

Завжди твій…

Ці слова знову про ТЕБЕ…

Ти рада???

Скільки ж можна тримати мене…

А хоча кого я обманюю…

Скільки тебе можу тримати я????

Сьогодні я побачив точну копію тебе…

Запах, який зберігся в моїй пам’яті від тебе..

І той, який залишився на моїй футболці від нього…

Обличчя…

Тіло…

Вона – твоя копія…

Жаль що тільки вона НЕ ти…

Сьогодні я був в компанії тих, хто тебе знає…

Вони не знають наскільки добре я знаю тебе…

Вони не здогадуються що між нами було…

Знаєш, дивно…

Але чомусь ти для них ідеал…

Але ж так…

Ти сама всього добився…

Ти маєш все що захочеш…

Тому, хай думають що ти ідеальна…

Але ж це не так…

Я ж то знаю…

Хоча….

Кого я обдурюю???

Ти мій ідеал….

Назавжди…

Але прошу тебе…

Втечи з моєї голови/серця…

Тому що з життя ти вже давно пішла…

Ми побажали одне одному щастя і я пішов…

Якщо чесно, ти була перша кого я втратив таким чином…

Це коли ти пішла, а за тобою пішла моя душа…

Це коли на шматки розриває, і хочеться все спочатку…

Це коли в програвачі пісні про кохання, і ти розумієш що happy end буває лише в фільмах…

Це коли всі кругом говорять: “Ти можеш сказати нам що сталось???”…

А тобі просто хочеться пригнути у глибоку яму, і щоб зверху тебе присипали кілограмами землі…

Це коли тобі стає не цікаво все і всі…

Коли хочеться зустрітись, хоча б на секунду…

Коли на обличчя того, іншого, ти хочеш вилляти гарячого чаю…

Коли на запитання: “Як на особистому???”

З біллю відповідати: “Я прошу вас, закрийте свій рот, а то почнеться знову”…

І взагалі…

Таке відчуття ніби я був пришитим до тебе…

І вже так боляче розшивати…

Мінус одна рідна мені людина…

Уявляєш???

Знову…

Ми побажали одне одному удачі, і розійшлись…

Ти давно переїхала з нашого міста,
Але я досі пам'ятаю твої вікна…

Вона йшла…
А я дивився в спину…
Вона йшла…
Я перестав чекати…
Що вона повернеться…
Вона йшла..
Я знав, що назавжди...

Втрачати завжди боляче…

Особливу людину, яку кохав понад усе…

Хм, можливо і зараз кохаєте…

Можливо це знак, для руху вперед???

Задумайтесь…

Наприклад, ситуація…

Ви заходите в метро…

І повз вас проходить він/вона…

І здається, час зупинився…

Ви намагаєтесь приховати, своє щастя…

Але це не так просто…

Ви розчаровані….

От, от і ваша зупинка…

А можливо сьогодні, свято????

Нууу, для прикладу день святого Валентина…

Всі святкові…

З квітами…

Щасливі…

В обмінку з коханими…

А ви одні…

Ось ви заходите у вагон…

І тут ваше щастя..

Вас наздоганяє…

Ну якщо ви чоловік, самі наздоженете його…

Щоб не втартити…

Ось він/вона підходить і просить номер…

Набираючи, його у людини перевертається серце…

Це зовні мало проявляється, але це помітно….

Ви спокійно обмінявшись номерами…

Розійшлись…

Можливо навіть, і забудете про таке знайомство…

Але ось вечером, приходить таке смс: "Я думав (ла) про тебе…"

І в серці щось холоне…

Ви починаєте зустрічатись..

Коли ти хворієш, він чи вона, доглядає за тобою…

Піклується…

Ви дурачитесь ніби малі діти…

І в той же час кохаєте як дорослі…

Щастя, вона ламке…

Але якщо це справжня доля, то своє щастя ви не втратите ніколи…

Тому моя вам порада:

Ставте крапку після кожного, хто виходить за двері вашого життя…