Все залишається всередині…
Воно не забувається, як каже багато хто…
Не вивітрюється, не стирається…
Це ніби кидати камінь в море…
Спочатку бризки, а потім на дно…
Ось так і все наше пролежить на дні…
Як осадок чогось на дні чашки…
Мені здається, якщо людина впустив в своє життя то вона там і залишається… І звідти немає виходу назад…
А може людина забуває людину лише по власній волі???
Можливо… Але рідко…
Уявляєте, в середині в вас ціле місто…
Ціле місто людей яких ви обіцяли забути, але так і не забули…