Born to Die

Звикнути важко до болю у скронях,
Втримати тепло у холодних долонях,
Я знаю про ціну свого життя і власних слів,
Як добре що хоч хтось мене хоч трохи зрозумів.
Ви можете читати між словами та рядками,
В листах своїх ділитися чужими почуттями,
І тисячі хвилин шукати щастя в пустоті,
В великому коханні чи в безглуздому житті.

Чого ж так? Спочатку все добре, а згодом погано і все різко змінюється в протилежну сторону.
Я відчуваю себе човном, якого пустили за течією. І я обмежена в своїх діях, я нічого не можу передбачити.
Можливо ти поясниш причину, що такого сталось?чого в тебе таке ставлення до мене. Але в будь-якому випадку ти мене хариш, йди далеко і не харь!

а время — оно не лечит. оно не заштопывает раны, оно просто закрывает их сверху марлевой повязкой новых впечатлений, новых ощущений, жизненного опыта. и иногда, зацепившись за что-то, эта повязка слетает, и свежий воздух попадает в рану, даря ей новую боль… и новую жизнь…время — плохой доктор. заставляет забыть о боли старых ран, нанося все новые и новые…так и ползем по жизни, как ее израненные солдаты…и с каждым годом на душе все растет и растет количество плохо наложенных повязок..
Эрих Мария Ремарк

мы слишком много времени торчим в комнатах, слишком много думаем в четырёх стенах. слишком много живем и отчаиваемся взаперти.а сольёшься с природой — никогда не станешь отчаиваться.
Эрих Мария Ремарк. Триумфальная арка.

Ти робиш рани гірші од вогню
Ти ріжеш по мені гостріше від ножа
Ти залишаєш слід на все життя
Ти вбиваєш мене щодня.

Мы помним человека по одежке,
мы помним человека по словам,
мы помним человека по походке
и как всегда мы забываем о глазах.

Глаза ведь - зеркало души,
в них столько человеческих страданий,
в них так много усталости и лжи
сколько води нет в целом океане.

Мы помним человека по губам,
мы помним человека по поступкам
мы помним человека по слезам
но лиш не помним человека по глазам.

заглянув в глаза, можно определить глубину тоски.

За окном идет снег, светят фонари.
Вроде все по душе, но режет изнутри,
И эти будни - от субботы до субботы
А я все жду того самого, а не кого-то.

Навіщо грати ці дешеві ролі
навіщо робити рани в моїй душі до крові
навіщо бити, залишаючи сліди на тілі
навіщо терпіти, якщо ти не в силі.

І в цю зиму ти знову будеш самотнім. Ніхто не зігріє твої руки вкотре, вкотре, вкотре…