Птицами

Втікатимеш від мене без упину. Знайдеш нові орієнтири. Ти житимеш-а я наполовину, В холодній і простудженій квартирі.

Як бридко думати, що тебе десь нема. Я тебе відчуваю у прохожих на бульварі. У тих і досі не відправлених листах. У ручках, пензлі, власному підвалі. Як бридко думати, що тебе десь нема. Усі твердять, що ти моя уява. Що голова болить не просто так. І не поможе в цьому разі кава.

Ти не приходиш більше з листоношею. Ти не приходиш з ранковою кавою. Ти не повертаєшся з війни ні живим, ні мертвим, ні пораненим. Не повертаєшся ні зранку, ні вдень, ні вночі. Не приходиш з букетом польових квітів. Ти не приходиш. Не повертаєшся. Просто не повертаєшся.

В тиші більше почуттів ніж в вашому "люблю".

Поки ти вариш собі гірку каву зранку, Я малюю до болі знайомі руки, Пишу комусь листи розміром в дві простині, А ще тільки прослухано кілька віршів Олійника після розлуки. Я відкриваюсь не кожному, хто попросить. І(до біса) щиро посміхаюсь. І день, як та хлорована вода, Крізь пальці непомітно протікає.

Дякую тобі за поїзд в Нікуди. Це не фізична біль, я просто вдарилась душею. Тепер на ній синці і гематоми. Давай, скажи, що я ніколи не була твоєю. Тобою досить важко дихати вночі, І зовсім неможливо засинати зранку, коли під звичний похоронний марш, Мої надії помирають на трухлявім гарну.

Хочеться просто бути поруч, бути разом…

Брат: -Чого не спиш? -Думаю? -Про що? -Про тебе бля -Значить про свого цього обі чи як ти його називаєш ахаха -ЩО???НЕ ПОНЯЛА? -Мала, я знаю, не атріцай. -Дякую, я тобі більше не довіряю. -Чого. -Бо ти дибіл. Надобраніч. -Емм, ага. Як він дізнався?Телефон завжди при мені.Хіба може блокнот передивився.Придурок.Ніякого особистого життя.

Самотньою бути простіше, ніж шлюхою. Всі кажуть -о, ти шлюха, бо лазиш з всіма, лижишся з ким попало і їб*шся тоже" але ніхто не каже -о, ти самотня, ні з ким не лазиш, не лижишся з всіма, не їб*шся з ким попало" нєсправєдлівость

-Сонечко, давай будем зустрічатись?Ти мені дуже сильно подобаєшся і…(бла-бла-бла) -Вибач, *****, але ні.Я люблю іншого, і всьо. -Давно? -Більш ніж півроку вже.. -Вірна ти.Всі б такі були.. -Багато таких.. -Вірних багато, таких як ти-нема.

Останнім часом хочеться побути на самоті.Ізолюватись від суспільства, щоб більше ніхто не задовбував питаннями: -Що сталось? -Що з тобою? -А чого в тебе такі синякі під очима? -А чого ти така вибита ходиш? Ненавижду такі питання.І машинально починаю не любити людей, які їх задають. Але воно проходить з часом, коли "перекиплю". А зараз хочеться поїхати кудись, взяти з собою мінімум речей і мінімум почуттів, лише емоції, а ще зошит і ручку, і відпочити від всіх. Але ЗНО руйнує всі плани.Нічого, в мене попереду ще 2 місяці, і я проведу їх нормально.

Не можна повернути те, що втрачене з часом.

Дружба.Чи надовго вона?Сумніваюсь. Отак дружиш собі, довіряєш, любиш, а тут бац-і падстава-тебе кидають!За таке хочеться щиро "дякувати", ібо такі "друзі" розчарувавши нас, змушують розчаровуватись у інших.У всіх. Ну не робіть так.Не створюйте ілюзію дружби. Коли вас хтось кинув, і отак безжально пішов-то не намагайтесь замінити ту людину іншою, нічого доброго з цього не вийде.Та людина або "приживеться", як донорський орган, або ні, і завдасть вам шкоди.Та в будь-якому випадку цей так званий "друг" не буде з вами назавжди.Або він піде, або ви його кинете, коли знайдете іншу, більш підходящу жертву. Не розкидайтеся друзями, бо люди вони не іграшки.

Якщо все буде добре, то з завтрашнього дня я на дієті.Бо вже назбиралась купа комплексів, а я нічого не роблю, аби щось змінити. Ріст-175 Вага-57 сьогодні мірялась і важилась.Якось не фантан це все.Треба худнути, а то буде соромно в купальнику ходити. Удачі мені завтра.