Я буду твоей водой, если попросишь
Я лежала у тебя на груди и правда хотелось знать, что нас ждет впереди а твое сердце билось так сильно, что, казалось, у меня останутся синяки
Ничего не нужно. Все лучше, чем могло вообще быть. Сейчас наблюдаю, спокойствие на душе, и слушаю Death Cab For Cutie - I Will Follow You Into The Dark. Мне хорошо. Люблю такие дни, когда чувствуешь себя ребенком. Мам, я люблю тебя. Еще я люблю этот город и снег, но это только сегодня, ех.
Навіть не знаю з чого почати. Напевно найважче у житті – найти отой початок, що буде своєрідним поштовхом у доросле життя. Початок має бути у всьому, а кінець - необов’язково, ось чому так важливо діяти. Але ж так важко находити підходящу тему для початку розмови, шукати те життєве кредо з яким будиш йти до кінця, шукати сенс дій, та просто важко почати жити. Я боюся, лише за одне, що я ніколи не почну жити, точніше існувати, як сформована особистість. І так, мені моторошно за майбутнє покоління. Бо, за моїми критеріями оцінювання нашої „теперішньої” молоді, то лише можу сказати, що ми заблукали у часопросторі. Чи то ми біжимо за минулим, чи то ми не бачимо майбутнього. І те, що я хочу віднайти своє внутрішнє „Я” у буддизмі я нічого поганого не бачу. Але для нашого суспільства це щось з ряду неможливого, адже ж, як можна переплітати віри, як можна міняти Богів та відрікатися від церкви. Я можу лише сказати одне єдине слово. ПРОСТО. Коментувати не збираюся, бо це суто моє.
Починаю писати. Не шкодую, що пішов сніг, ані трішки. Давно я та не відпочивала, та не сміялася. Я дитина, і мені добре. Але зразу згадую, хто я така, і факт, що проблем немає і я ще дитина кудись зникає. Мене дуже дратує те, що коли, я добре ставлюся до людей, вони цього не цінують. Боже, зрозумійте, я не буду довго цього терпіти. Зайвого баласту не потребую. Не цінуєш те, що маєш? Хто ж тобі винен. Мене вбиває те, що коли тобі добре, ти навіть не згадаєш про мене. Коли ж навпаки, то мій телефон знаєш на пам’ять. Зрозумій, я не буду тебе рятувати кожен раз. Я тобі не МЧС. Знову те саме, що було на початку літа. Ти знову кидаєшся до відкритих обіймів, але я тебе попереджаю, щоб це не стало фатальною помилкою для тебе, та для нашої так званої дружби. Мені не образливо, в мені просто народжується знайоме відчуття байдужості до твоїх дій. І ти сама прекрасно знаєш, що для тебе це на краще. Але ж все рівно ти ж знаєш куди піти, якщо мене не буде. В тебе завжди є людина на план „б”. Але мені байдуже. Напевно я ніколи не найду людини, яку щиро любитиму. Знаю лише те, що я ніколи не буду мати своєї власної домівки. Найкращий варіант для мене це подорожувати самій по всьому світі і ночувати де-не-де. Як випаде нагода, як ляже карта, як підкаже серце. Буду блукати, буду навмисне губитися у містах Європи. Ось, що таке незалежність. Це, насамперед, незапланованість дій. Щось на зразок імпровізації. Що спало на думку те й вчинив. Не перед ким не оправдовуєшся, та не з ким не рахуєшся. Ти – індивідуальність. Це спроба пливти прости, а не за течією. Це кричати чимдужче „ні”, коли ти чуєш від усіх рішуче „так”. І на кінець, або ж на десерт, феєричне самогубство з найбільшого хмарочоса в Америці. Ну, чим погано? Здається все йде, як по маслу, аби твій сніданок з бутерброду не впав маслом вниз. Але хіба вже це важливо, коли ти мертвий? Або ж коли летиш з даху будинку? Не знаю, але спробую. Ще я помітила, що коли, ти хоче щось понад усе на світі, тобі просто треба про це думати. Ну, наче б то, матеріалізувати думки. Згадувати й говорити про це кожен день. Це просто така собі порада, перевірена мною. Знаю, що кажу, повірте. Самі ж переконаєтеся, головне щоб ви це справді дуже хотіли. Взагалі завжди йдіть до своєї мети, не зважаючи ні на що, і ні на кого. Бо ж друзі не допоможуть вам, коли ви будите бідувати, ну прямо кажучи, якщо ви будите людиною з місцем проживання якоїсь вулиці вашого маленького містечка, одним словом – бомжуватимете, бо ж тоді друзів ви не матимете, окрім собак. А куди вони зникли? Так безслідно і назавжди. Так, ось йди через трупи і принципі, плюй на пріоритети.
Ще коли виросту, або ж подорослішаю або найду себе в буддизмі, напишу книгу, і буде вона називатися „Оптична ілюзія мого щасливого дитинства”. Забагато „або”. Або просто на добраніч, Саша спати. Є ще багато тем, які можна підняти з глибини ваших очей, але кому воно треба? Зараз спати або ж просто подорожувати.
От хто ви такі, чьорт забирай, щоб думати, що саме ви мені допоможете? Як вам взагалі спало на думку, що хоч якось ви можете мені допомогти, або ж ощясливити, як? Чи то ви такі наївні, чи то ви такі дурні, я не знаю, але факт залишається фактом. Якщо ж я вас вже впустила у своє життя, так майте совість, і не взловживайте моєю добротою. Ну, а якщо вам пощастило менше, то знайте, це ваш шанс не зіпсувати себе. І якщо ж ви не знайомі зі мною, знайте, Бог вас любить. хо хо хо.
І, доречі, я дуже втомилася. Втомилася від людей.
Все завжди не так як хочеться. Хоча я сама не знаю чого хочу, ось така плутанина. Мені завжди не так. Завжди щось заважає, чогось не вистачає. Я щиро дивуюся такім сміливцям, що кажуть легко "я тебе кохаю". Важко напевно їм живеться, хочі звідки мені знати? Від мене цих слів дуже важко почути, але якшо ви вже почули це з моїх вуст, то безперечно ви мій найкращий друг, ну або дійсно кохана людина. Надобраніч, люди.
Я очень часто просто напросто ухожу от людей. И не по моей вине я их "кидаю". Просто нужно понимать, что это блять такое - человек с принцыпами и приоритетами. Буенос ночес аморе мико, амиго. Я спать, устала очень. А блог уже набирает обороты "сопливого жж" и мне это дохуя нравится, черт его побрал, даа. До чего же я ранимая натура, блять
Ну, от я не розумію на що став схожий мій блог за останні дві неділі. Якійсь суцільний "реблог". А цей єбучий блог мав бути на зразок жж, де я могла б "ізлівати і так ранімую натуру". Це мало б бути на зразок твіттера, але з більшими можливостями, накштал вк, але з друзями. Так ось, мій блог знову трансформується в жж з заголовком "я слушаю тібя майо дітьо, как ти нагрешил сіводня, разкажи-ка".
Так, ось, я дуже хочу тепла. І я знову починаю нелюбити зиму. Ще мене дуже дратують такі, люди, які завжди шось пиздять про мене за спиною. Зрозумійте в мене немає діла до вашої хуйні. В вас фантазії хватає на такі сплетні, що я сама ахуєваю від почутого. Що вже говорити про інших, але мене це неєбе. Тішить те, що ніке хуйло не може нічого поганого сказати в лице. І поки, ви щось будите говорити про мене я буду робити щось нове, і піздец неажиданне. Вчора пробила смайл, заєбісь, і вже не болить. Вже і анонімне гавніццо щось падпьоздує, але неудачно. Самий сок в тому, шо я як взнаю, хто це, а з часом воно вилізк якімсь боком, то в того інародного тєла пад названієм анонім, буде і не такій пірсінг. Забудиться, як його звати. Навчу, як жити "па панятіям". Ну, ось така в нас гнали молодь 21 століття, яка на мій "закрий рот", каже "да, я гамно, я гнила, я чмо". Шо Юля, пиздіти про мене за спиною легко?
jennifergreene:
goodlife:marooned:satan:
А знаешь, за что изначально я тебя полюбила? Лишь, за то, что ты не такой как они, а такой как я. Мы идеальны. Больше вранья. Ты и Я. НАВСЕГДА.
Самые популярные посты