tone.of.opinion

Він ходить сам, і в день і в ніч

Шукає відповіді на питання.

Чому один? Чому сумний ?

Чому? і знову ці питання.

Вона ніколи не вернеться

Вона покинула тебе

В той день, на тому ж місці

І більш ніколи не мине

в думках її ім"я твоє.

І літо те таке жарке

Ніколи не вернеться.

І так щодня він ходить по місцях

Щоб нагадати ті моменти

Щоб знову те тепло відчути на душі,

І знову світлий сміх почувся із далі.

Він часто згадує її

Хоча і знає точно,

Що вже вона ніколи не впаде

в його обійми щирі.

Він намагався вже її забути,

але чомусь здається вона йому усюди.

І знову сам і в день, і в ніч

І знову в голові оці питання.

Місяць, який завжди поруч є

Місяць, який кожну ніч зі мною

Місяць, який кожну ніч мені

Може освітити цю дорогу

Місяць, який вранці йде

Бо приходить зранку

День, який усе псує

Сонце, яке світить в очі

І куди мені іти

І навіщо, взагалі?

Можливо далі, там провалля

Можливо знову - ця гора образ

І люди, які дивними всі є

Не заперечу я також є дивна

Але вже ніч прийшла

І місяць вже зі мною поруч

Який мене обійме і ніколи

Від мене нікуди не відійде.

"Невідома " пише про все, що спаде їй на думку, і ще "Невідома" вірить в дружбу поки, не в кохання.

Зорі. Небо. Свічка.

І нова пісні луна у голові.

Думки про те:

Чому я зараз дома?

А не з тобою на краю землі.

Це не кохання я в нього не вірю

Це дружба яку сильно я ціню

Як кожен ранок бачу я світанок

А тебе завжди у сні

І ці нестерпні

заклики й бажання

Про те, що дружба кінчиться колись

І музика вже навіть не завадить

Моєму болі в закутку душі

Ось так я відкриваю все,

а потім закриваюсь назавжди.

Блакитне небо

таке є безкрає

Усім птахам -омріяне житло.

Будинок десь на заході, у лісі

Будинок, який завжди є моїм.

Будинок. який в списку моїх мрій.

Займає точно не останнє місце.

І мрію я про це не так давно,

я просто хочу мати дім і друзів.

Тих друзів, які завжди будуть поруч

Тих друзів яких сильно я люблю.

А я віддам їм все, що маю

Кохання, віру, сміх, усе

Я буду завжди поруч, під рукою

Я буду там де всі мене

чекають.

Чомусь не хочу більше я тобі дзвонити?

та й говорити більш, не хочеться.

Ні про кохання, ні про чудові квіти.

Які вже зв"яли, як моє життя.

Чомусь не хочу я з тобою зустрічатись

Дружити, навіть просто розмовлять.

Чомусь ти вже ніхто,

для мене в цьому світі.

Чому? Сама й незнаю, що тобі сказать.

"як життя?"-спитав це в мене друг старий, з дитинства. Життя, як завжди. Бігаю туди сюди стараюсь своє покликання найти, але чомусь воно від мене десь сховалось. Я дуже рада, що я маю друзів. Які не просто так, для погуляти. Яким я подзвоню і напишу не за потреби, а просто так спитати " як в них справи?"Я намагаюсь бути оптимістичною, шукаю, щось хороше в людях. Стараюсь бути завжди поруч, коли потрібна я комусь. Я завжди буду пам"ятати і любити тих друзів, які зараз поруч. І не забуду я ніколи всі їхні слова.

Все в житті можливо.Сліпа людина може побачити друзів.Глуха людина в один момент може почути, як цвірінькають горобці. Людина яка ніколи не мала кохання в один момент отримає. Все в житті можливо

На даний момент в моєму так званому списку почуттів дружба займає одне з перших місць. Я щаслива тому, що я маю друзів. Маю тільки деяких людей, яким довіряю. Дружба - одне та найкраще, яке я маю зараз в житті

Кожен з нас має право на мрію але більша частина людей не мріє. В житті багатьох ненавидять але після смерті цієї людини, дуже сумують

я не знаю. Чому? Ми настільки дурні, що не можемо поговорити

«Україна»
Я так боюся,
Чесно я боюся
Там на майдані
Гинуть прості люди
Там, кров
Літають кулі, гармати вибухають
«Ще не вмерла Україна»
Гімн всюди цей лунає
І ми – український народ
Ніколи не зійдемо з цих позицій
І не забуду я ніколи,
Як ці герої молоді.
Життя свої вже віддали!
Я дякую всім Вам.
І б»ю поклони
Кричу на весь свій голос
«Україні Волю!!!»

Ці незрозумілі думки
Про те чи буду завтра я ось тут
На цьому місці з цими ж людьми
Чи буде правда?
Чи знову це брехня!
І знову зрада, рана на душі
Та все забуду
Це не вперше вже
Звикати вже я починаю
І це не гірше, гірше те що вже моя довіра так зникає!

Сидиш навпроти,
дивишся у вічі
І думаєш, коли б уже звалить ?
Це вже більш схоже на людській супротив
А ніж кохання на одну мить
Кохання взагалі немає
І я до цього вже звикаю
Самотність, ось до чого звикнути боюсь!

Ти йдеш в навушниках навколо темнота
Різне твориться в твоїх думках
Ти думаєш проте що буде завтра
Чи ти введеш себк в цей, знов самообман.
Чи буде завтра таке саме як сьогодні
Цей дим, сигарета в твоїх руках
Навколо друзі й сміх
Все прекрасно!!!
Один момент і ти в реальності життя