Єдине, кому я ще хочу і можу довіряти - це блог.

Цілий вечір сльози. Це не зрозуміти нікому, окрім лише Бога. Навіть моя рідна мама не розуміє. І чути такі слова від рідної - це просто ніж навіть не в спину, а зразу в серце. Звичайно, в мене все добре, але якби ж хоч хтось мене зараз зрозумів.

Я не хочу просинатись. Я не хочу засинати. Мені не потрібна ця ніч.Мені не потрібне навчання. Мені не потрібні друзі. Я не хочу бути. Просто не хочу бути.

Це не пояснити.Нікому. І не виговорити. І, на жаль, не виплакати, хоча я так сподівалась на це. Протя ця іч, мабуть, буде найгіршою в цьому році. Нічого, я звикну. Все добре