він витягнув щасливий білет. завжди констатувала той факт, що він дуже, може і надто фартовий. Що почуваю я? Мені радісно і гірко, я і за, і проти, але як мовить цариця наук - математика: мінус на плюс дає мінус.
Я боюсь. Я не вірю і мені за це соромно. Це не 2 тижні, і навіть не місяць. Це не бачитсь пів року, а може й рік. Це не знати що він робить, що слухає, чим займається і з ким спілкується. Я впевнена, що він намагатиметься чекати, але, дідько, нам 18. Навколо нього, привабливого, харизматичого, смішного завжди будуть витись дівчата. І насправді важко заохочувати людину бути вірною і надійною на відстані. Я бачу такий сценарій (в якому грав тато): перших 2 місяці все буде добре, ми страшено сумуватимемо, ми не будемо знати куди себе подіти. Потім, він озирнеться, усвідомить що світ - це не лише я, не лише тернопіль, не лише наша мрія, а набагато більше. Дзвінки стануть рідші, через це зявиться думки про зраду, звинувачення, сварки.. Боже.. я так боюсь.
У мене складається думка, що я не зможу просто.Я перетворюсь в бліду хникалку, я закриюсь. І якщо історія повориться то я.. я просто здурію.Я не зможу, і не хочу без нього. Я не уявляю і боюсь без нього. Він- все чого мені потрібно.Він перший, і єдиний, лише з ним я ділюсь своїми найінтимнішими думками.Я не зможу без нього… ай блять, ну навіщо так привязуватись до людей. Я настільки багато своєї сутності, своїх думок віддала йому, що якщо його не буде поряд, я буду ІСНУВАТИ наче з діркою в голові.
Я дуже хочу щоб в нього все вдалось. Але я не хочу щоб він їхав.Я хочу торкатись його, я хочу цілувати його, я хочу щоб він дрімав в мене, хочу щоб моє ліжко пахло ним, хочу щоб він тримав мне за руку, хочу дуріти, хочу робити йому каву, хочу щоб він годував мене, хочу дивитись з ним серали. Я хочу його. Його поряд. БЛЯДЬ. І що це? Егоїзм, чи срах?
Я боюсь, що одного дня його дістуть мої придирки, мої соплі, моє вічне намагання його змінити. Він знайде собі якусь кращу, а такі безсумнівно є. Він зміниться там, він не буде моїм Мішою.Він там вивчиться, а потім і працюватиме і все інше. Важко що-небуть говорити. Але мені вже, на цьому далекому етапі його ще дальшої подорожі дуже сумно. Пишу і плачу. Міша… що буде з нами?
(мы еще не растались, а я уже хочу увидеть тебя снова)