Кохання.
В кого варто спитати, що це, щоб отримати остаточно правильну відповідь? І чи є взагалі одне загальне тлумачення кохання, котре б задовільняло б всіх закоханих, всіх, хто відчуває це тепло, чи біль, чи ще щось… Я не знаю, що зі мною трапилось, але після перегляду цього по суті дикого, божевільного, як сказав мій Міша "ненормального" фільму, я стала дивитись на кохання з зовсім іншого, нового боку.
Чи можна взагалі заганяти, стримувати, звужувати в якесь мале на 8 букв поняття, щось настільки невагоме, настільки величезне та необьятное)) ? Як можна обмежувати в норми, правила, закони те, що існує постійним потоком відчуттів, що живе і розвивається стільки, скільки людство існує на нашій Землі. Як можна говорити про "правильну пару", чи "неправильну", про "огидне кохання", чи "нормальне кохання", як можна ототожнити любов з словом "паталогія"?
Сама не розумію…Розривілась вчора як мале дитя, коли намагалась пояснити це своєму Міші. До сьогодні не можу зрозуміти причини таких сильних емоцій. Чи це через те, що людина котру я кохаю, не розуміє усієї величчини кохання, чи через те, що ми такі різні, і, мабуть, і кохаємо один одного по-різному..не знаю. Пишу і знов хочу плакати.
Я люблю і поважаю всіх людей. Я горджусь тим, що не можу собі дозволити осудити когось за їхню віру, за їхню орієнтацію, за їхній колір шкіри. Але чому мені так важко вдається змиритись з тим, що моя друга половина, має зовсім інші, полярні погляди з моїми? Навіщо жінки малюють собі образ людини, котра буде поруч з нею? Для чого? Першим реченням, коли я намагалась описати чоловіка, котрого я хочу біля себе бачити, було: "Він повинен бути мудрим." І я так взагалі сталось, що я закохалась в людину, котра не розуміє, і навіть не намагається зрозуміти інших, не таких як ми людей? Як можна називати дискримінацію характеристикою мудрістю? І чого мені так важко змиритись з цим?
Розмовляла з ним вчора…і не знала куди подітись. Мені було соромно, мені було шалено жаль чути його слова, і знати що його слова чутиме Бог, і Всесвіт. Можливо це розуміння повинно прийти до нього само собою? Можливо пізніше, він отямиться і зрозуміє, що треба вийти з-за рамок нормальності і почати жити вільно? Без агресії, без злості, без осуду, і огиди до інших?
Словом…кохання. Не знаю чи є щось більш величніше, більш сильніше над ним. Воно не має ні статі, ні кольору шкіри, ні правил, ні моралі, ні віку, нічого щоб сковувало його. Воно вільне. І той, хто пізнає це відчуття, автоматично стає вільним. І я чітко відчуваю: я -вільна!
Як жаль, коханий мій, що ти цього не розумієш. Нам зараз так важко… Бажаю тобі відпустити все, що заважає тобі взлетіти, мрію, щоб ти звільнився від усього того сірого, що сидить у тебе в голові, і зрозумів, що життя надто коротке, щоб ділити його на правильне, і не зовсім. Цілую.