За всією байдужістю до людей помічаю, як втрачаю частинку своєї природньості та справжності.

Я нещира. Зовсім не така. В душі мене це ламає на частини, але ззовні мені байдуже. І я не можу пробити цю стіну байдужості.

Я не хочу вірити людм. Я не хочу виливати свою душу їм. Ніхто не знає що я відчуваю по-справжньому.

Чому ? Я боюсь. Я довіряю лише двом. По-справжньому двом. Проте і вони не знають усього.