Взагалі не розумію себе. "Чоловік не може бути посто другом" - запевняли мене. Проте я затято відкидувала ці точки зору і тараторила протилежне.

Зараз розумію - це правда. І навіть всупереч моїм принципам - це дійсно так. Не розумію що зі мною діється. Але щоб це не було (закоханість, божевільність, прив'язаність) я не дам цьому увійти в звичку. Якщо так буде далі, то без таких розмов я зійду з розуму. Проте цього не варто нікому знати. Нікому. Навіть мені не варто над цим задумуватись. Бо чим більше думатиму, тим частіше розумітиму, що мені кінець.