Ти мене вбив. Як і морально, так і фізично. Я мертва, розумієш? Та яке там розмієш. Ти не розумієш і не відчуваєш чужий біль. Ти не здатен на це. А якщо не дай Бог скажеш, що здатен, я пригадаю тобі усі ті безсонні ночі, які я провела в роздумах про тебе і твою нову пасію, згадаю тобі мій біль, згадаю ті молитви, які я читала і засинала з ними на вустах, згадаю сльози моєї мами. Я тобі цього ніколи не вибачу, ти про це ніколи не дізнаєшся. Де ти? Мабуть, засинаєш десь в її обіймах. Як тобі? Мабуть, любиш. Щасливий? Я рада. Ненавиджу тебе. Таке не забувається, від цього не втечеш, куди б не поїхав. МАРНО.