Мені абсолютно все одно, але просто спогади. Я ніяк не можу змиритись з цими спогадами. Ніяк. Абсолютно. Щось всередині категорично мені не дає це забути. Чому ? Без поняття. Хаос. Вже який місяць в мені хаос.
Так, мені весело з друзями. І це прекрасно, але настає такий час, коли в душу вривають спогади. Їх не можна стерти, їх не можна пом'якшити. Вони роз'їдають. Ти згадуєш минуле. І питається ж: якого фігака? Мені ж прекрасно! Але ні, згадується і згадується.
Не можу спокійно говорити на любовні теми. Вчора гуляла. Мені розказували про всі ці соплі. Була приблизно така фраза: "я дійсно хочу бути з ним, просинатись поряд, готувати йому сніданок, випроваджувати на роботу, гладити йому рубашки і т.д" Це смішно, але мене це заділо, адже, як на мене, мені вся ця штука не потрібна лише з першого погляду. Але якщо людина знає мене добре, то зрозуміє, що це лише захисна реакція. Так, лише захист. Адже я теж жива людина, якій потрібна і турбота, і тепло, і обійми, і кохання ! ТАК, ЧОРТ ВІЗЬМИ, МЕНІ ТРЕБА ЦЕ ВАШЕ ГРЬОБАНЕ КОХАННЯ !