Часу не має, готуюсь до ЗНО. Чесно, всі ходять такі перелякані, але не я. Я не знаю чому, але мені в більшій мірі якось всеодно, хоч я готуюсь.Знаю, що мушу його здати і мені цього вистачає.

Зараз зробила собі невеличкий перепочинок на тестах і вирішила написати сюди, аби відвести душу.

Закінчились мої ідеальні роки. Закінчилось моє шкільне життя. Правду кажучи, я хотіла аби це все скоріше б закінчилось і я пішла у доросле життя. Але сьогодні я наткнулась на фотодівчини, з якою я знайома, вона всього на рік старша за мене, а на вихідних вже вийшла заміж. Чесно, мене лякає той факт, що не за горами і моє одруження. Чоловік, діти. Вірите чи ні, але мені страшно, бо закінчилось моє безтурботне життя.

На випуск, мені подарували альбом, я вирішила зробити з нього, скажем, візит в минуле, візит в мою пам"ять, візит у мої спогади. Тільки зараз стаю розуміти, що пам"ять єдине, що у нас є. Що лишається і йде з нами до кінця, до того фінішу який наступить у кожного з нас. В когось, цей фініш прийде скоро, у когось дуже пізно. Але рано чи пізно, ми навчимось цінувати спогади і людей, зробивши нас щасливими, зробивши наші спогади. До чого я веду. В цьому альбомі будуть фотографії усіх, хто робив мене щасливою. Я нікого не забуду. Там будуть мої спогади. Інколи я буду діставати цей альбом і зі сльозами на очах згадувати все що було, а потім, поридавши годину/другу/третю я повернусь у реальний світ. Я буду завжди дякувати за мої спогади людям, які не байдужі мені.

Мої однокласники, яких я ненавиджу, але люблю всією душею. Вони перші, хто зробив мене щасливою. Хто подарував мені дитинство!!!