Якого собачого чорта я не можу зрозуміти, що робиться навколо. Чи то світ настільки їбанутий, чи то мої мізкі вже не витримують більше нічого. За один єдиний день до моєї голови потрапляє стільки інформації, що мені здається, через пару років моя голова просто лусне.
Правда.
Моє життя, здається, налагодилось. Але це тільки мені так здається. Можливо, я помиляюсь, але я знову стала щаслива. Давно не було того пучуття. Така собі легка ейфорія від якої так добре на душі. Точніше як і морально так і фізично.
Спокій? Чи є спокій? Та де там. Якби ж то. В мене є тільки те, що дало життя.
Не говоріть зі мною. БО ГОВОРИТИ ЗІ МНОЮ, ЦЕ САМОГО СЕБЕ НЕ ПОВАЖАТИ!!!
Ясно вам люди? Візьміть це до уваги.
Юля.