Все, що начебто здавалось правдою, розвіялось як дим, в моїй голові. Та й в пам"яті. Нічого не лишилось. Слова всі забуті, дії зробленні, життя прожиті. Моєм татові щойно зателефонували і сказали, що друг дитинства - Гріша, пішов із життя. Коли йому це говорили він не показував жодних емоцій, просто стояв як стовп і нічого сказати не міг. Врешті-решт він сказав дякую, людині яка телефонувала, і повісив слухавку. Тоді ж почалось те, чого я найбільше не чекала. Я вперше в житті побачила, як мій тато плаче. І я просто була в шоці. Я наче заніміла і просто дивилась, як з його зелених очей текли сльози. Він не міг навіть слова сказати, вперше в житті, він здався мені нещасним до болі у всьому тілі. Трішки заспокоївшись, він сказав, що його друга, не має на цьому світі і далі почав плакати. Але за плачем та істерекою він намагався щось сказати. Сказати те, що я просила. Я просила розповісти про їхню дружбу з Грішою. Крізь сльози, з його уст лелись слова. Він розказував мені про певні моменти їхнього життя. І тоді я зрозуміла, яка сильна була в них дружба. Розказуючи мні їхні божевільні історії, він все плакав і плакав, не припиняючи. Він розповідав, як росли вони разом, що робили, в які клуби ходили, що робили. Востаннє, він бачив Грішу, десь тиждень тому, коли приїжджав до своїх батьків. Тато казав, що тоді він ще був такім радісним веселим і нічого не говорило про біду. Про їхню дружбу можна говорити багато, так як мій тато ще досі сидить на тому ж місті і плаче. Вперше в житті. Ну що ж, завтра він їде на похорон і я дуже сумніваюсь, що він швидко відійде. Я йому це пробачаю, це все варте того. Земля тобі пухом, дядь Гріш. Ми вас любимо, пам"ятаємо і сумуємо. Навіки в пам"яті і серцях.