поезія,як почуття -треба говори в голос

Нас межує кордон і країни
Нас межує погода і час
Завтра я буду в іншій столиці
Я біжу, це не для нас.

Тобі треба спокій, гармонію й тишу
Я не звикла до цього, це моя звичка
Сьогодні, я тут, а завтра я там
Я завжди з всіма, та летить вже літак.

Смуга злету, чорна дорога
Пілот, показує тривогу
Стюардеси, біжать туди сюди
Хтось кричить, »Ми падаєм!»

Небо почорніло, і ніби замовкло
Все навкруги, померкло і зсохло
Чути тільки голоси
Нерозбірливо, кричать про все.

Такі моменти, є нечасно
В житті, останнього героя
Ти випадеш, чи станеш рівно
Ти виживеш, чи вмреш, все просто.

Голова вирує від емоцій
Коли надходить стюардеса
І капає на склянку чаю
Валер*янки, без слів і протесту.

Через 15 хвилин, тривоги
Ти не тямиш себе від щастя
До приземлення 10 хвилин
Ти рахуєш їх, але тобі важко.

Прилетівши у той Амстердам
Відчуваєш, смерть і неспокій
Береш білети назад
Й поверташся до нього, додому.

Diana Honchuk

Боязко і нетерплячо страшно
І ніби вперше крутиться Земля
Зустрінемся ми ще, у тому танці
Коли це буде, доля тільки зна.

Погляд суперечливо ласкавий
Руки твої мужні наче страх
Мені не лячно, мені цікаво
Кого першого, порадує життя.

Протанцювали, і все довільно гарно
Моє пальто, двій довжелезний фрак
Станцюєм ми, будь такий ласкавий
Та не сьгогодні, погода тут не та.

Зал замовчав, коли на мої плечі
Ти закидав, малиновий той шарф
Тоді це було так доречно
Заздрісно, жінки створили ґвалт.

Оці хвилини блаженства і довіри
Коли нас обговорював весь зал
А ми сміялись, вийшовши зі сцени
Плювали в лиця, тих почесних дам.

Кардинально, і беззаперечно
Аплодували ми самі собі
Нам байдуже, на той дурний оркестр
Який не бачив нас, а грав самий собі.

Фінальна сцена, була не яскрава
Все по банальному і просто, на життя
На ешафот, повісили кохання
Довічно, боролись за танцпол.

Diana Honchuk

Вирішуй долю своєї країни
Сьогодні вона в твоїх руках
Не продавай свій голос людині
Піди й проголосуй, як каже душа.

Тобі з цим жити, й неважливо яка буде влада
Помаранчева, чи біло- голуба
Ти народився тут, тобі і говорити
І слово твоє, вирішує життя.

Життя мільйонів, життя твоє й твоїх
Життя країни, і народу
Не продавай свій бюлетень нікому
Не віддавай свій голос, черговому.

Голосуй, постав галочку навпроти
Або, розмалюй той бюлетень
Не будь байдужим, до свого слова
А як нехочеш, порви, та покажи, що був.

Обирай, як думаєш, так треба
Твій голос, часточка одна
Він змінить хід і змінить долю
Країни, яка межує ще з життям.

Diana Honchuk

На годиннику, за північ далеко
Спати не хочеться зовсім
Думаю про тебе й про себе
Хто зруйнував все це.

Моя непохитна гордість
Чи твоя назойлива ревність
Та це все однако невдало
Не склалось, ми приречені.

Зі мною завжди буде
Шлейф твого одеколону
Який подарувала тобі
Як знала, виявилося згодом.

Квіти засохші в вазі
Не викину, хай будуть якось
При нагоді, покладу у ванну
На згадку, не будуть на заваді.

Під ранок, висохли очі
Крапля, не рониться більше
Реп не заспокоює вуха
Тут він вже не доречний.

Буває, забуваю, а потім
Згадую по добрій звичці
Заходжу, до тебе на сторінку
Та шукаю номер, в телефонній книжці.

Досконало, володію тобою
І парою більше не будем
Ми не забудем, жодного моменту
Що дарували, обоє, людям.

Diana Honchuk

Дорослі та з поняттям про життя
Про проблеми, кохання і страждання
Уявлення, немаємо про те
Якою любов*ю, нас любить мама.

Як важко їй, коли приходиш уночі
Від тебе тхне, цигарками і пивом
Ти лаєшся, тобі немає діла
До тої, яка тобі цей світ відкрила.

Жінка, завмирущим серцем
Жінка вічно з болем у душі
В її очах, відкритий Всесвіт
ЇЇ душа, завжди лежить в тобі.

Як оберіг, як часточка єдина
Вона приходить часто уночі
Схиляє голову, над рідним сином
І молиться і плаче, усю ніч.

Шануй її, шануй за плідну працю
За життя, за вірную любов
За безкорисливу тобі віддачу
За все, шануй і поцілуй.

Diana Honchuk

«Ох, так, немає мови
Ви прекрасна, тільки так»
І обертаючись за спину
Кидаєш брудом по очах.

Яка щирість, така і зрада
Як перець, сиплеться в лице
Сьогодні дружиш, завтра кривиш
Хіба не підло це?

Ідеш по людям, як по листю
Топчеш, рвеш й паплюжиш
А потім плачеш і ревеш
»Мене ніхто не любить»!

За що любити, ти скажи
За підлість солодкаву
Чи може, за любов твою?
За зрадницьку й «ласкаву»

Жити довго не переймайся
Тобі і з нами і людьми
Тобі в житті, ще буде важко
Знай оце собі.

Diana Honchuk

Бачити сни, фантаастику мрій
Любити тебе, дужче себе
Не розрізняти день і ніч
Це любов чи ні?

Мліти від кожного дотику й слова
Зорями кутати море
Блаженно говорити з тобою
Це можна назвати любов*ю?

Плакати, від щастя, не горя
Забувати про все із тобою
Блукати, нічною порою
Це можна назвати любов*ю?

А любов, коли хочеш тепла
Не чаю, і не запашної кави
А його, коли його нема
Коли без нього, проходить ранок.

Любов це- час, любов спроможна сила
Вдаряє, б*є, калічить, не жаліє
Хто бореться, за свою мрію
Того любов, тепленько гріє.

Diana Honchuk

Краплями останнього дощу
Сонця, що змивається з обличчя
Кращих нас нема
Це я так доречі.

Крутити голову на повідку
Жбурляти камінці у воду
Мені дозволило життя
Тобі, дарую в нагороду.

Ти значно більше, чим двозначний знак
Для мене, ти людина-космонавтик
Разом з тобою пізнала життя
Коли усі ловили гави.

Твій сміх, заполонив кімнату
І байдуже, яка б вона була
Вікно, яке виходило на ганок
Запам*ятало, в склі твоє ім.*я

І вкотре пам*ятаючи про літо
Гаряче літо, за вікном
Чого було, лишилось пригадати
А зараз, малювати те, що за вікном.

Diana Honchuk

Ліхтар летить, летить у небо
Летить, не зморено тремтить
Ми відпускаєм сни кохання
І віримо, воно прийде.

З тим ліхтарем, гореть сердечно
Усі любов і почуття
Із вірою, надія в серці
Ліхтар, щось принесе нове.

Ота іскра, яка спалає
Спалахує, в нічний потік
Нічого кращого немає
Коли не зводиш ти повік.

Зірок багато, та вони не твої
Твій шанс, не пролетить повір
Запусти ліхтар у небо
Загадай бажання, у цю ніч.

Diana Honchuk

Дружбаа?А вона існує?
Знайомі з нею особисто?
Отож то, вибачте мене ви люди
Та вірити, якось не буду.

Тебе кидає на шматочки
І розриваєш людям душу
Тобі аплодують, гучно
А потім тихо, ї їх не чутно.

Ти замовкаєш, вмираєш
Тебе не існує, ти вивертаєш
Виключаєш світло в своїй голові
Нажимаєш на «стоп»де вони всі?

Кричучи про неспокій, бажання
Невзаємне кохання, і ще про баналь
Їх немає, немає й бажання
Слухати тебе і твої балачки.

Існувати, як апарат, так
Без сліз і дурної звички
Нажимають на тебе тоді
Коли їм потрібні усмішки.

Diana Honchuk

Набридло любити одне і теж
Постійно топитись у келих вина
Набридло, чути від тебе слова
Вбивати себе, гаяти час.

У мене життя, у тебе поема
Нудна, не цікава без логік
Ти все життя кричав про любов
Мені не зрозуміло це слово.

Прозоро стало з тобою
Без щастя, без неба і моря
Неначе, літак приземлився в Берлін
Я вийшла, я ніби в неволі.

Тіло не відчуваючи рухів
Доторкань, і різної сцени
Мені не треба любові твоєї
Я хочу комедій, без дурних концертів.

Відпусти, тобі стане легше
Не тримай мене за руку більше
Це не любов, а суцільна мука
Без фіналу, та мільйонами реплік.

Любов, згасає проходить згодом
Саме така, без обов*язків, ролей
Згасає, назавжди головне відпустити
А там народиться нове, що варте любити.

Diana Honchuk

Про погане не хочу і якось просто
Говорити, про проблеми, та вони актуальні
Не про любов, не про дружбу і книжки
А про молодь, як би це не було смішно.

Навряд чи зараз, мене підтримають люди
Та думаю, одиниці знайдуться
Яких непокоїть цигарки і пиво
Знищена молодь, як це не дивно.

Мільйони, мільярди їх не зрахувати
Дівчата, майбутні жінки і мами
Невже не гидко від себе самого
Коли тютюн за тобою «ходить»ходою.

Кому потрібна, »дівчинка-цигарка»
Яка не думає про сенс
В думках лиш тільки закурити
Вбити себе, знищити все.

Тобі немає повноліття,
І ти не дивишся на час
Згубити молодість й дитинство
Ти вже зробила це признай.

Можливо застаріло дивлюся на речі
Або і зовсім їх не розумію
Я тільки прошу, зупиніться
Покиньту, цю погану звичку.

Дівчата, ви тепер як стадо
Товпа людей, ви перестали бути в моді
Вирішуйте своє життя
Та думайте, про життя нових.

Diana Honchuk