Нас межує кордон і країни
Нас межує погода і час
Завтра я буду в іншій столиці
Я біжу, це не для нас.

Тобі треба спокій, гармонію й тишу
Я не звикла до цього, це моя звичка
Сьогодні, я тут, а завтра я там
Я завжди з всіма, та летить вже літак.

Смуга злету, чорна дорога
Пілот, показує тривогу
Стюардеси, біжать туди сюди
Хтось кричить, »Ми падаєм!»

Небо почорніло, і ніби замовкло
Все навкруги, померкло і зсохло
Чути тільки голоси
Нерозбірливо, кричать про все.

Такі моменти, є нечасно
В житті, останнього героя
Ти випадеш, чи станеш рівно
Ти виживеш, чи вмреш, все просто.

Голова вирує від емоцій
Коли надходить стюардеса
І капає на склянку чаю
Валер*янки, без слів і протесту.

Через 15 хвилин, тривоги
Ти не тямиш себе від щастя
До приземлення 10 хвилин
Ти рахуєш їх, але тобі важко.

Прилетівши у той Амстердам
Відчуваєш, смерть і неспокій
Береш білети назад
Й поверташся до нього, додому.

Diana Honchuk