Это просто Вьюи блог

Багато думаю про те, де знайти потрбіну людину….

Не думаю про те, як стати потрібною людиною..

Безвихідним ми називаємо положення, вихід з якого нам не подобається.

Станіслав Єжи Лец

через смужку перепон і дорогу з динамітом -

До тебе, до тебе ♥

Буває сижу в кабінеті і думку гадаю,

чому я крім спогадів нічого не маю..

Потім гляну на тебе і все зрозумію,

я кохаю тебе, а ти про це мрієш.

Розпочався дощ і в кожній каплі - ти, я мокну під тобою

зараз я на самоті але з тобою

Твої очі як неймовірні сапфіри, як шедеври природи

Не зустрічав я такої людини і не зустріну ніколи

Наодинці з образом твоїм я вже зїжджаю з глузду, думаю,

про те, наше спільне, те, чого не існує.

Хоча можливо і існує. Я розумію це тоді коли ми тонемо..

Тонемо в наших поглядах. Я розумію це тоді, коли,

доторкаюсь до твоєї душі своїми молитвами.

Надіюсь ти їх чуєш. І радієш.

Момент коли з тобою я буду, момент коли врятую тебе

Я ніколи вже не забуду і ти також не забудеш мене

Білим по чорному я напишу, як кохаю тебе до нестями

нікому тебе я не лишу, роками, місяцями і днями

Ми будемо разом, інакше для чого існує відома всім доля..

Вона нас звела і розвести нас права не має, тому остання надія моя, на долю, на те, що вона все пам'ятає.

Я вигадав спогади, щоб хоть в них ти зі мною була.

Спогади які закриті для всіх,

в яких ти кохати мене щиро змогла,

а я насолоджувався в обіймах твоїх.

Хоча ці всі спогади штучні. Я придумав їх, не тверезий.

Я малював на долоні своїй лінію нашого з тобою життя,

і дойшов я до лінії смерті і стрибнув в небуття,

в місце таке, де усі ті хто вмер, не душею звичайно, а тілом.

В те місце, де розплачуся за все, за кожне скоєне діло.

А потім, як заплачу і отримаю чек довжелезний,

я вернуся туди, де від тебе я буду залежний.

Їхав на поїзді спогадів, дивився в вікно. На таке собі беззвучне кіно.

За вікном замкові мури, а на вікні намальовані твої неймовірні фігури.

Всі ті фігури, що снились мені, що являлись коли був на грані,

а зараз на моєму вікні вже не ти, а спогади наші в тумані.

Пам'ятаю ті декілька секунд, коли з тобою був щасливий.

А потім покохав тебе.

І розпрощався з щастям.

Коли ти поруч - ти не треба, а от коли нема тебе, росте потреба.

В звуках твоїх і у запахах, в тому, що на яву і в тому, що сховано.

Тебе не врятувати. Голова забита різним хламом який потрібно сортувати.