Своя утопия
Меня зовут Мар.яна , но это ничего не значит для вас.
Меня зовут Мар.яна , но это ничего не значит для вас.
мне скулы от досады сводит,
мне кажется который год,
что там, где я, — там жизнь проходит,
а там, где нет меня, — идет.
Высоцкий.
так грустно и плохо становится, когда понимаешь, что ты никогда не сможешь быть с человеком, который так сильно запал в твою душу, который оторвал часть твоего сердца. каждую ночь ты лежишь и представляешь себе, что было бы, если бы вы были вместе. тебе сердце щемит этой сладкой болью. временами ты улыбаешься. а иногда так больно становится, обидно. но ты лежишь и думаешь о хорошом, о плохом. тебе не хочется в этот момент быть одному. ты хочешь лежать с этим человеком, держать его руку в своей и слушать, как бьется его сердце. но ты один. а он где-то там. и вы не можете быть вместе.
(ах Вадімкаааа аххахахахаха)
Сны забываются.
Боль унимается.
Раны срастаются.
Время меняется.
Судьбы ломаются.
Люди меняются.
Чувства теряются.
Маски снимаются.
Взгляды меняются.
Мысли метаются.
Что-то находится.
Что-то теряется.
Время меняется.
Переживается.
И забывается.
Жизнь продолжается.
я очень боюсь, что однажды я встречу своего кумира, сфотографируюсь, А НА ФОТОГРАФИИ БУДУ СТРАШНОЙ, КАК ВОЙНА, И НИ ЗА ЧТО НИКОМУ НЕ ПОКАЖУ ЕЕ
Самая капризная штука на земле — это внимание. Его никогда не бывает столько, сколько нужно. Обычно тебе или его дико не хватает или тебя от него тошнит.
горькая правда, конечно, лучше сладкой лжи, но иногда, после этой самой правды, тебе хочется просто вскрыться, ибо в очередной раз, когда ты думал, что вот сейчас то действительно все будет хорошо, все опять идет в пизду: все планы и надежды рушатся, и сидишь ты обманутая и словно преданная и не хочешь больше ничего ни с кем и никогда.
перший нещасний місяць цього на диво прекрасно початого року закінчівся.
дякую за всі прекрасні моменти:**
дієта.
ааа дієта за що??
я не люблю їсти каші і пити компотики (
я люблю шоколад.я люблю його. за що мені ця дієта??
цілий день я їм тільки перловкууу.жах фууу
Я не люблю, когда наполовину
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.
Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестей иглу,
Или когда все время против шерсти,
Или когда железом по стеклу.
.. Я не люблю себя, когда я трушу,
Досадно мне, когда невинных бьют.
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более, когда в нее плюют.
@ Владимир Высоцкий
ти повна жалості. ти жалюгідна.
що сильна да. а ніхуя не сильна вот!
якось появилось бажання. висказатись. за все, що ставалося зі мною останнім часом.канікули, любі канікули.дякую вам за всі прекрасні моменти.і дякую за ті дні коли просто хотілось лізти на стіни від нерозуміння, що зі мною робилось.приємно згадувати казкові моменти мого села, і водночас, десь там я хочю забутись про це. і жити собі далі.не зациклюватись ні на кому. а просто вільно існувати.зі своїми таракашками в голові.хоча вже досить добре усвідомлюю що я по вуха влізла в це гавно яке попередньо назвала «казкою», знову переживання, привязаність і це мене лякає.
я втратила довіру, і розуміння в найближчих для мене людей.і десь з середини мене це просто вивертає назовні.зараз я стараюсь його повернути.але через мої нівїбєнно -ахуєнні принципи це буде зробити досить таки важко. мрію лише про одне щоб хоч день пожити. без ніякіх телефонних дзвінків. соціальних мереж.і капаючіх людей.якіх ти безмежно любиш і цінуєш.але які зовсім не розуміють тебе.і ти як би напевно стараєшся з цим змиритись. але ти усвідомлюєш що живеш з ними трошкі в інших світах.в інших поглядах на життя.
взагалі я не маю права жалітись на щось. в мене є сімя.в мене є друзі.є людина яка мені подобається з якою приємно проводити час сам на сам. дві руки, і дві ноги, голова і все те що потрібно для повноцінного існування на цьому світі, а є ті яким не повезло мати те все що маю я і вони радіють життю а я тут сиджу і нию.
нити людям я не можу.та і не хочю, навіщо комусь мої проблеми, перживання.і тд.нівіщо ще когось кромі себе нагружати цим??
інколи можливо і треба поговорити з кимось про те що відбувається в тебе всередині. Але це вже напевно потрібно робити в крайній момент. коли сама просто не можеш цього пронести разом з собою далі…
ну і ладно в мене було два дні казки. за яку рано чі пізно прийдеця розплачуватись.
не може бути просто так добре. Я в це не вірю на даному етапі життя. я навчилась в всьому шукати підступ. Навіть в тих людях якім можливо я і дійсно просто потрібна.
боюся втратити їх і боюся найти цей «підступ».
але не дивлячись ні на що треба бути сильною. а цьому мене добре нівчіла моя 4 гімназія.дякую тобі за це люба.
Самые популярные посты