якось появилось бажання. висказатись. за все, що ставалося зі мною останнім часом.канікули, любі канікули.дякую вам за всі прекрасні моменти.і дякую за ті дні коли просто хотілось лізти на стіни від нерозуміння, що зі мною робилось.приємно згадувати казкові моменти мого села, і водночас, десь там я хочю забутись про це. і жити собі далі.не зациклюватись ні на кому. а просто вільно існувати.зі своїми таракашками в голові.хоча вже досить добре усвідомлюю що я по вуха влізла в це гавно яке попередньо назвала «казкою», знову переживання, привязаність і це мене лякає.
я втратила довіру, і розуміння в найближчих для мене людей.і десь з середини мене це просто вивертає назовні.зараз я стараюсь його повернути.але через мої нівїбєнно -ахуєнні принципи це буде зробити досить таки важко. мрію лише про одне щоб хоч день пожити. без ніякіх телефонних дзвінків. соціальних мереж.і капаючіх людей.якіх ти безмежно любиш і цінуєш.але які зовсім не розуміють тебе.і ти як би напевно стараєшся з цим змиритись. але ти усвідомлюєш що живеш з ними трошкі в інших світах.в інших поглядах на життя.
взагалі я не маю права жалітись на щось. в мене є сімя.в мене є друзі.є людина яка мені подобається з якою приємно проводити час сам на сам. дві руки, і дві ноги, голова і все те що потрібно для повноцінного існування на цьому світі, а є ті яким не повезло мати те все що маю я і вони радіють життю а я тут сиджу і нию.
нити людям я не можу.та і не хочю, навіщо комусь мої проблеми, перживання.і тд.нівіщо ще когось кромі себе нагружати цим??
інколи можливо і треба поговорити з кимось про те що відбувається в тебе всередині. Але це вже напевно потрібно робити в крайній момент. коли сама просто не можеш цього пронести разом з собою далі…
ну і ладно в мене було два дні казки. за яку рано чі пізно прийдеця розплачуватись.
не може бути просто так добре. Я в це не вірю на даному етапі життя. я навчилась в всьому шукати підступ. Навіть в тих людях якім можливо я і дійсно просто потрібна.
боюся втратити їх і боюся найти цей «підступ».
але не дивлячись ні на що треба бути сильною. а цьому мене добре нівчіла моя 4 гімназія.дякую тобі за це люба.
все що я могла сьогодні написати я написала.хоча це навіть не половина того що хотілося б.