needlessness
it's not how good you are, it's how good you want to be…
it's not how good you are, it's how good you want to be…
Ну от. починаються пригоди. Італія стає все ближче з кожнним днем. Мрія яка здійсюється, одночас стає дуже страшно. Страшно, бо стаю відповідальнішою. Не буде мами яка приготує свіженький обід, друзів з якими проводиш весь свій вільний час. починається кординально НОВЕ життя.
Підходять до кінця підготовки до подачі на візу, а проблем стає все більше. Чи прийде оригінал запрошення вчасно? Чи приймуть документи? Чи співпадуть всі предмети? Чи зрозумію я хоч когось в тій Італії?
Хоч одне радує. Їду я туди не сама однісінька…
коротко про головне. планую поїхати в Італію на травневі. думаю, що всю цю кашу з подвійним дипломом я заварили тільки з однією метою, побачитись з Стасом. коли почала говорити сьогодні з ним, то зрозуміла як скучила за його поглядом і голосом… надіюсь, він зможе до мене приїхати хоча б на деньок….
я просто символ атистосунків. я руйную всі стосунки, людей яких знаю.. виключенням є тільки ті, хто дуже мені був потрібен в різний перод часу.. остап, ігор і підозрюю, що стас там теж сам по собі не ходить….
а ше почуваю себе нездарою… писати нормаально я не вмію, малювти і співати теж. з людбми котактую погано…
а ше я зрозуміла, шо я дуже невпевнена в собі і закомплексована…
чому я просто не можу взяти і нписати йому? він же не вкусить…
і за сьогодні я встигла всіх задовбати. а я молодець…
сиділа сьогодні на балконі. аж не віриться, що на початку листопада може бути таке ніжне і ласкаве сонечко. на мить заплющила очі і зрозуміла, що світ сповнений своєю неповторною музикою. навіть звуки проїжджаючих машин не так було чути. тесь поодинока пташечка співала, шум листя дерев, дзвони щойно збудованої церкви- все це з"єдналось у щось неповторне. ця блаженна музика тишини…
я просто не можу зрозуміти чому саме він мені припав до серця чи до розуму, хто зна…. це було просто як грім посеред ясного дня.
написала тут і якось попустило трохи…. зооовсім трішечки….
я думаю, то все більше вже накрутила в себе в голові, ніж воно є насправді…
зараз такий стан, що хочеться жбурнути мишкою в екран і розплакатись. комп"ютер шкода. він же в нівчому не винний…
одним словом, вирішила відновити цей блог. надіюсь, потім не буду нервово видаляти свої пости….
дивний тижень. дивні вихідні. бракує слів щоб описати всі події… але точно знаю, що зі мною ще такого ніколи не було….
результат: -2кг…
цього тижня моїх батьків не було в Києві і я надіялася, що все відбудеть за кращими сценаріями американського кіно. кілька паті, кожний день в мене хтось буде тусуватися.. як завжди, є це дурне слово "але" стало на дорозі. в суботу все пройшло чудово) відгуляли, "відпровадили" Таню в Італію… а дальше, одна із подруг обіцяла в мене пожити, але вирішила цього не робити… решта- почали під неї пристосовуватись… бляха, не приємно…. і чому зімною завжди так?? надоїло самій стирчати вдома.. напевно я якас асоціальна і нудна особина жіночого роду, яка то і знає, як сидіти в неті…
Самые популярные посты