summer time

Коли потяг нарешті в’їхав у гори,

залишивши позаду сонні долини,

коли в чорних снігах від тяжкої змори

засинали дерева, птахи і тварини,

і коли вибрідали нічні подорожні

на гаряче світло, ніби на запах,

і світили їм річищ глибини порожні

і зелені вогні по гірських вокзалах,

і кондуктор вслухався в останні вісті,

одягнувши стару залізничну куртку,

коли діти колійників і машиністів

уві сні намивали золото смутку,

торгівельні контори й приватні оселі

замовкали, мов патефони трофейні,

і прокочувались крізь лункі тунелі

неприкаяні літерні і купейні.

І сумні пасажирки юного віку,

невідомих занять і непевних звичок

рахували мости, збиваючись з ліку,

в теплих светрах і в’язаних рукавичках.

Витягали з торби гіркі наливки,

і ковтали дими устами самими,

і нічної розмови ламкі уривки

нависали над ними, пливли над ними.

І одна діставала в диму, що здійнявся,

словники з безнадійними коментарями,

і гортала їх, доки потяг спинявся

під станційними тихими ліхтарями,

і читала подружці щось нестерпне,

щось, від чого сухо стискало горло,

і коли та спала – читала про себе,

а коли прокидалась – читала уголос.

І слова - промовлені, словникові

западали в сон непомітно й загусло,

і гойдалися в заспокоєній крові,

наче водорості в холодних руслах.

Як будь-яка інша історія,
ця історія добрих дитячих стосунків
поступово добігає кінця.
Підлітки в стані вічної
застуди і закоханості,
котрі намагаються звести до купи
розлоге плетиво подорожніх вражень
врешті вмовкають заворожено
під травневим дощем,
який ховається в їхньому волоссі,
аж його тепер
звідти і не вичешеш жодними гребенями.

С кільки минуло часу,
скільки всього трапилось…

.давненько я вже тут не писала, так дивно, неначе щось не так ! Та й практично немає в мене нічого нового, тай нудно писати щось вже не те, це все вже пройшло… звичайний день в колі друзів, от як можна бути такім телепнем, (раз на те пішло діло, то вибач мені хто з нас хлопець, і хто кого моє кликати гуляти, якщо тобі нецікаво чи ще щось, то кажи не соромся…. от це мене трошкі бісить, і те що як тобі захочеться так ти і робиш ! і напевне мені потрібно було сказати "пентакіл " що за брєд, я ж нічого в цьому не розумію.

Небо дуже вже гарне, аж ух, так гарно, хочеться дивитись і дивитись, неможна намилуватись)

Буде згадувати все, що втратив,

і забувати усе, що вмів.

Буде рибалкам давати поради,

щоранку чіпляючись до їх човнів.

Є така погана звичка – виносити з минулого різний непотріб,
непотрібні тобі речі, щоби в якийсь момент зупинитися
і зрозуміти, що не можна винести стільки горя і втіхи,
життя дарує надто багато спокус, надто приваблива штука це
життя –
достатньо коротке, щоби переповісти його за один раз,
і надміру депресивне, аби знайти співрозмовників для такої
розповіді;
кожного літа те саме – не можеш зрозуміти,
більше втратив чи більше надбав;
і все неймовірним чином триває,
і навіть вода поступово нагрівається,
від того що в ній ритмічно б’ються
риб’ячі пластичні серця.

Как часто посещают мысли о том, что хочется изменить жизнь. Что все, что у тебя есть, вроде хорошо, но недостаточно. Повседневность, обыденность, серость. Вроде и весело бывает, и с друзьями видишься, и не скучно. Но что-то не то, не хватает красок. Будто твоя палитра содержит всего несколько цветов, а ты можешь вместить в себя еще тысячи. Хочется смешивать, творить, создавать новые цвета. Хочется ложиться ночью выжатым как лимон, хочется, чтобы голова кружилась от впечатлений, хочется, чтобы грудь сдавливало от эмоций, хочется, чтобы все вокруг взрывалось и сверкало. Как часто хочется все бросить и уехать куда глаза глядят. Взять лучшего друга и полететь на другой конец света. Новые впечатления, новые знакомые, новая жизнь. Как хочется начать все с чистого листа. И понимать, что это все я, это моя вина, я ничего не делаю. Не предпринимаю усилий, чтобы бы что-то изменить. И как больно осознавать, что и не смогу. Несмотря на все желание, слишком много вокруг факторов, которые нельзя игнорировать: родители, учеба, друзья, любимый человек… Вот и остается только мечтать, что в один день все изменятся. Что в один день я наберусь смелости.

нужно уметь ждать. ждать человека, ждать счастья, ждать встречи. это того стоит, потому что дождавшись, ты обретешь всё.

"Мы становимся крепче там, где ломаемся.”

Ну що почну но я черкати щось !Хочте вірте а хочте і ні, просто один мій сон був такій реальний, що я аж злякалась, просто вчора, ну дуже вже реальний, коли це сталось я знала що вона буде дальше робити що буде говорити, в якусь хвилину мені аж стало лячно… що такє дійсно може бути, і я не придумок, це дійсно так !!! Ну що ще сказати, вчорашня програма була норм (це все що я може сказати) сподобались гурти, і ця музика ! Адесь пізно вночі дійшла черга мене проводити, і тут ми всі забумались над одним питаням, чому в мене немає хлопця хаха, просто було доволі страшно та то не те слово як страшно, я навіть незнаю як вони дійшли до доми якщо не обявляться то буде все як за планом, (я знайду вас дівчата) , і Каріна сказала що як мене тато взагалі випускає з доми ! І так вчорашній вечір був чудовий ! І якщо чесно то мені набридло вже описувати кожний свій день, це вже не цікаво, тай скучно !

P.S. " Маша знайди мені хлопця " - хахах

Байдуже

Я устал ждать весны,
Долгой, белой зимой,
Я устал видеть сны,
Где ты снова со мной.

Я устал быть один,
Я устал с кем-то быть,
В мире тающих льдин,
Сквозь течение плыть.

Я устал от решений,
Принимаемых мной,
Всех моих поражений,
И триумфов, порой.

От рекламы, от пробок, от мнимых проблем,
От звонков, сигарет, от того, что я ем.
От врагов, от тоски, алкогольного дна,
И от города шума, что сводит с ума.

Я устал строить то, что разрушу потом,
И от всех этих строк, что сложил перед сном.

Я тебя отвоюю у всех земель, у всех небес,
Оттого что лес - моя колыбель, и могила - лес,
Оттого что я на земле стою - лишь одной ногой,
Оттого что я о тебе спою - как никто другой.

Я тебя отвоюю у всех времен, у всех ночей,
У всех золотых знамен, у всех мечей,
Я ключи закину и псов прогоню с крыльца -
Оттого что в земной ночи я вернее пса…

Як я вже писала субота то є субота, але добре що ви витащили мене гуляти, і Юля цілий вечір була така сумна, і ми повні лохі, бо ми її не провели, вибач нас будь ласка, ми провтикали ! І є ще одне але, я познайомилась з тим з кім давно хотіла познайомитись, ти виявився доволі милим ніж я могла собі уявити, ти зовсім інший ніж про тебе говорять, наша зустріч була випадкова, і це все виглядало так спонтано! Ну вопщім нехочу я нічого писати, бо це виглядає безглуздо… краще я промию вушко і буду спати !

P.S. непоганий вечір, і небо такє гарне, скоро буде повний місяць… *

Ігнор мене повністю…

Як же я люблю простих людей, простих в спілкуванні, простих у всьому, людей які не бояться виглядати тупими, які не бояться говорити фігню, з такими людьми ти сам розкриваєшся, тому що ти розумієш, що тут тобі перед ніким показуватись крутим, тут всі свої…

Мовчання і посмішка - це дві потужні зброї. Посмішка є способом вирішення багатьох проблем, мовчання ж допомагає їх уникнути.

Субота то є субота !