Є така погана звичка – виносити з минулого різний непотріб, непотрібні тобі речі, щоби в якийсь момент зупинитися і зрозуміти, що не можна винести стільки горя і втіхи, життя дарує надто багато спокус, надто приваблива штука це життя – достатньо коротке, щоби переповісти його за один раз, і надміру депресивне, аби знайти співрозмовників для такої розповіді; кожного літа те саме – не можеш зрозуміти, більше втратив чи більше надбав; і все неймовірним чином триває, і навіть вода поступово нагрівається, від того що в ній ритмічно б’ються риб’ячі пластичні серця.