7 hours ago

останнім часом все частіше згадую тебе. звичайно, це вже не ті почуття. просто спогади про тебе мені зігрівають душу. знаю, що ти це не прочитаєш. але все рівно хочу сказати тобі "дякую".дякую за те, що ти був поряд. дякую за поцілунки від яких підкошувались коліна та крутилась голова.дякую за обійми. дякую за спокій. адже з тобою я відчувала себе повністю захищеною. дякую за щастя. яке ти дарував навіть не усвідомлюючи.

Завжди нас у житті оточують люди. Чи це рідні, чи друзі, сусіди, перехожі… завжди є хтось поряд, з ким ми спілкуємось, і тільки іноді ми буваємо на самоті.
Але є люди, яким можна не дзвонити, не писати, не говорити, проте вони завжди будуть найближчими, найріднішими, найдорожчими людьми твого життя.

.був час, коли ми поспішали додому, щоб залишити книжки за дверима і бігти на вулицю..в класі першому чи то другому..ми тоді не думали про те, що хтось когось може зрадити..ми тоді віталися з дорослими, знаючи, що без цього ніяк..так, це можливо і звучить банально..ми щиро раділи цим різнокольоровим цукеркам, всередині з шоколадом, що приносивла після роботи втомлений тато..ми відмовлялися їсти будь-що, крім солодкого та не любили мити руки..пробували сніг на смак і з нетерпінням чекали на Новий рік..і не для того, щоб напитися в дрова..а заради того, щоб загадати бажання та розповісти віршик..а ще ми говорили, що не будемо курити та ходити по клубах..адже грати ляльками або машинками було набагато цікавіше, правда ж?..комп'ютер хотілось включити лише тому, що там цікаво було малювати..в Paint..і музика тоді була не лікарством, а просто музикою..ми хотіли, щоб нас жаліли, коли ми падаємо, не приховуючи сліз..але не любили, коли нас називали маленькими..ми тоді знали, що ми самі сильні, а коли виростемо обов'язково станемо тим, ким хочемо..будемо захищати маму і все все будемо дозволяти своїм дітям..ми знали, що у нас обов'язково все получиться..але зараз все по-іншому і цього ніяк не змінити..та і в принципі для чого..хоча останнє..все ж потрібно залишити..

Оксанка Гаджій

Вірш написаний на чеку

Твоя кишеня повна
чеків
квитків
записок
ксероксів
та іншого мотлоху
який ти ніколи не викидаєш
Бо кожен такий папірець
неначе нервовий імпульс
неначе шматочок спогаду

Касирка дає тобі чек
ніби образу в громадському транспорті

Ти знаходиш старий квиток на тролейбус
щасливий квиток
який треба з'їсти
неначе шматок спогаду
неначе нервовий імпульс

Ти шукаєш записки
яких так мало
як випадкових посмішок

Кишеня повна спогадів
пам'ять повна папірців

І позбуваючись цього
ти стаєш без пам'яті
ти можливо закохуєшся
пишучи щось на чеку
з фуршету на братиславській 14б

А чому в Росії не приймуть українську мову як другу державну? Чомусь ми російську маємо розуміти, а більшість людей живучи в Україні ігнорують тебе коли до них звертаєшся своєю ж державною мовою.Якщо ти народився і живеш в цій країні ти повинен знати її мову, а не триндіти-"я не понимаю", чомусь я маю "понимати".В нас ітак забагато російською розмовляють, ми просто вбиваємо нашу рідну мову, яку для нас так важко вибороли наші діди і прадіди.

спогади.
як шкода що все йде у спогади. як шкода, що багато чого
не повториться.

Життя, як і хорошу книжку, треба жити так, аби могти відкрити його на будь-якій сторінці і не почувати жодної втрати. Щоби не треба було вертатися назад. І щоби, навіть якщо й хочеться забігти наперед, знайти в собі силу, а в моменті вартість, аби залишитися там, де ти є, і просунутися тоді, коли воно треба.

tomorrow never

…а що завтра?
Знову дорога. Завжди однакова, заасфальтована лінія
в небо.
На спідометрі серця майже відчай.
В думках залитий вечірнім сонцем Несебр,
оливкові відтінки м’яких стегон. Дешеве шампанське
та легка філософія Ніцше.
Минуле сторінками роману ще трохи й торкнеться п’ят.
А ти щосили даєш йому відсіч.
Двоє не сплять. Там у душі щось астральне, космічне.
Сум - досвідчений пітчер, надто влучно жбурляє у мене
твоїм ім’ям.

…а що завтра?
Ще один день, ніби дешевий рекламний ролик
для columbia pictures.
Дивне відчуття,
наче від важких думок запікається кров у носі.
В твоїй тихій країні Oz
пекло починається зранку, рівно о пів на восьму.
Коли здається, що не залишилось більше нікого,
ти занурюєш знесилене
тіло в траву під небом Смарагдового міста,
щоб порахувати усі падаючі вгору зорі.
Це солодкий подих у твоєму вусі, це careless whisper,
від якого
ти заплющуєш очі, щоб зрозуміти…чи був насправді хоч хтось поряд?

Л.В.

Один день.

Час-як повна жменя піску, тільки розгорни долоню
і він поллється днями крізь пальці.
Ти можеш вийти з мережі зв’язку, можеш
загубитись хвилею світла між цих забутих Господом станцій.

Небо й далі буде схожим на старий, відболілий синець,
який сонцем ніколи не зійде.
Віра, терпіння, безкорисна любов -все звелось на нівець.
А ти ще досі подумки танеш в його обіймах.

Руки тремтять, зіниці в агонії звузились.
Знаєш,
він почне цінувати все, що у вас було,
коли ти нарешті його залишиш.
Бо ми вчимось цінувати тишу через надлишок музики.

…

Може, це початок кінця?
Серцем бийся, не здавайся нізащо без бою!
Забудь, все що гнітить, все що він колись обіцяв…
І тоді чорна смуга життя може стати насправді злітною.

Л.В.

Чому люди вважають, що мають право руйнувати чужі життя? Йдучи, ображаючи, не телефонуючи, кидаючи на вітер слова… Ви що, Боги, щоб вирішувати кому мучитися, а кому жити щасливо? Якщо вже сказав «Люблю», то будь добрий любити до останнього подиху. Якщо сказав «Обіцяю», то зі шкіри вилізи, але стримай обіцянку. Якщо сказав «Не відпущу», то зроби все, щоб залишитися. В іншому випадку, який сенс жити, якщо кожне ваше слово рівноцінне нулю і не має значення?
(І.Охлобистін)

• Влюблен(а) ? да

• Любимое место? -

• Любимая еда? пицца

• Что ты слушаешь прямо сейчас? дождь

• Цвет глаз? карие

• Какого цвета твое нижнее белье сейчас? бежевое

• Значение твоего ника? так як і більшість

• Как ты себя чувствуешь сейчас? отлично

• Есть ли тату или проколы на теле? разве что, уши

• Почему тебе нравится вьюи? отличный способ убить время, также здесь много хороших людей

• Общаешься ли ты со своим бывшим? да

• Последний человек с которым ты целовалась? Андрей

• Когда ты последний раз держала кого-нибудь за руку? -

• Сколько времени ты собираешься по утрам? минут 40

• Ты брила ноги в последние 3 дня? да

• Где ты сейчас? дома

• Если ты будешь сильна пьяна, что не сможешь стоять на ногах, кто позаботится о тебе? подруга

• На какой громкости ты любишь слушать музыку? когда как

• Когда ты в последний раз обнимала кого-нибудь? вчера

• Что будешь делать, если человек, которого ты только целовала, целовался с кем то прямо перед тобой? плевать

• О чем ты чаще всего думаешь? Когда увижу уже своих друзей

• Какая была твоя последняя ложь? не помню

• Тебе больше нравится говорить по телефону или веб-камере? идиотский вопрос

• Какая сейчас погода? Жарко, но идет дождь

• Последняя твоя прочитанная книга? "99 франков" Бегбедер

• Тебе нравится запах бензина? нет

• Ты можешь дотронуться до носа языком? нет

• Что ты делала в 12 часов утра? сидела на вьюи

• Какая песня заставляет тебя улыбаться? -Многие

• Как можно покорить твое сердце? откуда мне знать

• У тебя есть родственники в тюрьме? нет

• Ты случайно съела радиоактивную еду и получила силу. Какая это была бы сила? летать, читать мысли

• На какой вопрос ты не смогла бы ответить честно? -

• Какая заставка стоит на рабочем столе? Фотография племянника

• У тебя был секс в этом месяце? нет

• Потеряла девственность до 18 лет? девственница пока что

• Покупала когда-нибудь презервативы? да

• Была беременной? нет

• Было такое, чтобы ты опозорилась перед всем классом? было

• Целовала парня? да

• Целовала девушку? да

• Целовала кого-нибудь под дождем? да

• Работала? нет

• Уходила из дома без кошелька? да

• Издевалась над кем-нибудь в интернете? да

• Был секс в общественном месте? нет

• Курила травку? нет

• Курила сигареты? нет

• Пила алкоголь? да

• Была без одежды у всех на виду? нет

• Кто-нибудь разбивал тебе сердце? да

• Была на выпускном? да

• Была влюблена в кого-нибудь того же пола, как и ты? нет

• Водила машину? нет

• Встречала кого-нибудь знаменитого? да

• Знакомилась в соц сетях? да

• Ходила когда-нибудь в туалет на улице? да

• Рыбачила? да

• Разбивала зеркало? да

• Сколько детей ты хочешь? -

• Тебе нравится твой почерк? нет

• Где бы ты хотела жить, когда будешь старой? в Испании или Италии

• Что у тебя получается очень плохо? -

• О чем ты мечтаешь перед сном? -

Ви ніколи не помічали збоку як реагують чоловіки на красиву жінку, що зовсім таки неочікувано, зненацька заходить до кав'ярні?Ефектність її появи рівносильна гіпнозу.Вони миттєво, в одному ж і тому напрямку підводять свої вічно заклопотані безглуздими речами напівтверезі голови і починають пильно вдивлятися у кожен її рух, не кажучи про монотонне споглядання ніг, грудей, сідниць, обличчя, зачіски, одягу…зрештою, жінка, немов пазл, розібрана ними на деталі.

Коли ж вона граційно опустить пружний персиковий задок на стілець за сусіднім столиком, то всі чоловіки, всі голодні на красу чоловіки, що сидітимуть подалі від такої богеми, ніж ті, яким трапився джекпот сидіти поряд, згризуть собі руки по лікоть з цікавості та заздрощів.Такі непристойнощі тривають не більше п'яти хвилин, адже далі по неписаному чоловічому етикету дивитись можна, але вже не так відверто.Тепер дозволено лиш час від часу кидати на адресу жінки двозначні зацікавлені погляди…зазвичай такі приціли увінчуються промахами, та все ж.Мета виправдовує будь-які засоби, чи не так?

Жінка триматиме спину надто граційно або ж мимохіть обіпреться на стілець, повторюючи собою його контури.Декілька разів озирнеться довкола, але жодного не гляне прямісінько у вічі.Нікому, хіба лиш у власне косметичне дзеркальце, щоб прибрати неслухняне пасмо волосся з повік.Вдаватиме, що всіх цих хтивих пивних діжок, які фанатіють від футболу, мисливців, варварів, сценаристів, програмістів, мачо, альфонсів просто не існує…

Вона-центр земного тяжіння.Тому до неї липнуть очима, тому дехто ледь стримує своє піднесення у штанях, тому ті, хто планували брати рахунок замовляють ще щось, а ті хто щойно прийшли-забувають чому вони, власне, прийшли.

Бо вона настільки красива, що аж виїдає мізки, серцебиття казиться, а спину обливає холодним потом.І ще запах…Такі жінки пахнуть по-особливому та зовсім не шанелівськими відходами.

Здається, що ти десь її вже бачив, чи то на глянцевих сторінках?Чи у чиємусь фотоархіві.Ідеали живі…сидять майже поруч і когось нетерпляче очікують, жаль, правда, що зовсім не тебе.Така цукерочка, така манірна, така розпещена поцілунками та увагою, така водночас проста і реальна, але дуже далека та недосяжна.Якась неймовірної краси чорнява галактика з велетенськими очиськами, пухкими вустами, кольору стиглої вишні.Здобне тістечко, ласий шматочок якого міг би, а чи вже став твоєю одержимістю.Всі чоловіки зітхають і їм невимовно важко усвідомлювати те, що вдома когось чекає дружина, яка після народження первістка набрала зайвих десять кіло, не вилазить із свого махрового халату та уже вивчила напам'ять усі мексиканські серіали, хтось повернеться знову до холодної комуналки з порожнім холодильником і такого ж вмісту серцем, комусь взагалі начхати куди повертатись, хтось сьогодні грітиме ліжко новоспеченої коханки…По-різному.По-чоловічому.

А вона ще й досі красива…до конвульсій.До біса!Шалено красива.П'є каву.Сидить собі наодинці, думає про щось..чи про когось, хто запізнюється, чи не прийде зовсім.І так на душі коти кігтями роздирають до крові можливі спроби пригостити її чимось, чим завгодно, нехай навіть діамантами, тільки…тільки, щоб вона погодилась.Лячно.Чоловіки бояться красивих жінок, неначе вогню, пожежі, що спопелить їх до тла, не залишивши й мокрого сліду по собі.Істина.Попереламувати б ноги тому, хто примушує її чекати!Вирвати б хребет тому, хто нею нехтує!

Скрипнули вхідні двері, чи то ними надто сильно грюкнули.Хтось поспішав, хтось несамовитий, той, що для неї все і навіть більше.Він весь розхристаний, неголений, у нього руки тремтіли, немов ошпарені кип'ятком…Він стискав її за плечі, наче намагався витиснути назовні душу, а потім цілував так палко і так спрагло, мов би хотів висмоктати з неї життєдайні соки тернового куща, що нестерпним болем сидів у горлі.

Вона плакала, заливала слізьми своє фарфорове обличчя і було тих сліз стільки, що здавалось ніби вони затопили підлогу і моє взуття стало мокрим.

Дурні закохані два ембріони щастя.Про таких знімають фільми…
Чоловіки довкола ошелешено перешіптувались, хтось дотепний навіть намагався жартувати чимось геніальним на кшталт "зніміть собі номер в готелі", та марно.Останній зимовий етюд добігав завершення.Ви ж навіть не здогадуєтесь скільки всього у собі приховують і пам'ятають приміщення, у стін таки є вуха.А ще внутрішні моноекрани, плівка для спогадів, і…ледь не забулось!Класика жанру-паперові серветки з номером телефону.

Давай зустрічатись лиш там, де дешеве вино!Його можна пити багато.З ним кожна жінка буде прекрасною, воно так смакуватиме під вигадані історії, що тобі таки захочеться в них повірити.

— Леона Вишневська

Сборник оскорблений Хауса

Любое сходство между вами и человеком является чисто случайным!

Как аутсайдер, что вы думаете о человеческой расе?

По крайней мере, есть одна положительная вещь, в вашем теле. Оно не такое страшное, как ваше лицо!

Ваши родители когда-нибудь попросили вас, убежать из дома?

Не огорчайтесь. У многих людей тоже нет таланта!

Вы все еще любите природу, несмотря на то, что она сделала с вами?

Вы являетесь живым доказательством того, что человек может жить без мозгов!

Да вы просто шаблон для построения идиота.

Почему ты здесь? Я думал, что зоопарк закрывается на ночь!

Я не могу вспомнить ваше имя и, пожалуйста, не помогайте мне в этом.

— Коли я бачу, які він гуляє з нею по парку, мені хочеться говорити віршами… — Пушкіна? — Ні, Чуковського: Горила йде, крокодила веде.
(до сліз, чесно, ахахха)

Ти навіть не уявляєш, які зусилля мені доводиться над собою зробити, щоб не написати тобі те, що я відчуваю.

Мурашки по шкірі пробігають, коли я заплющую очі і уявляю ту мить.
Я просто підбираю ноги під себе і не плачу. Я відчуваю, як торкаюсь тебе. Уявлення постійно різне…

Я знаю, що як тільки тебе побачу, так відразу і втечу. Напевне, я не зможу себе контролювати. А може мої ноги приклеються до землі? Але я точно не наважусь кинутись тобі в обійми. А ти яким будеш? Будеш стояти і дивитись в землю, бавлячись камінчиком і посмхатись? Чи ти будеш трястись від очікування і нервово розглядатись вбоки, щоб я тебе не застала неочікувано. А може, ти просто спрешся об стіну і байдуже будеш дивитись у небо? Я не знаю.

Чомусь я упевнена, що ти подивишся на мене тільки після мого довгого розглядання тебе. Який ти вживу? Світле коричневе волосся, карі очі і погляд, в якому стільки болю від життя, в якому стільки боротьби з самим собою, впринципі як у мене.

Я закам'янію. Нас будуть розділяти кроків 10, а я вже закам'янію від твоїх очей, що будуть дивитись у мою душу. Я буду в думках кричати:,, Щипни себе! Бо інакше не повіриш!,, А ти певне, подумаєш:,, Нічого особливого.,, Чому я упевнена, що ти будеш таким, яким я тебе уявляла, добавляючи образ твоєї фотки? Мені б так хотілось, щоб ти мене вивів із трансу лиш тільки підійшовши і міцно притиснувши до себе. Щоб я потонула у твоїх обіймах і час завмер при усвідомленні, що я тебе відчуваю.Я би трусилась від страху, що все це моя уява, що ти просто витвір моєї фантазії. Я би не рухалась, тільки б старалась у тебе втиснутись, як ключ втискають у м'ягку субстанцію для дублікату. Що б ти тоді відчував? Щастя, байдужість, відчуття провини? Чи було б на той момент у тебе тільки одне бажання: не відпускати мене?

Коли я б трошки напилась реальністю, як фужером вина на Новий рік, я б відірвалась від тебе, щоб здійснити найзаповітніше бажання, яке виникло у мене 2 роки тому – я б подивилась у твої очі. Я би знайшла відповіді на усі питання і побачила, ні відчула, що ти до мене почуваєш. Що б ТИ тоді відчув?

І тоді я б обережно боячись тебе розвіяти, як міраж, торкнулась би пальцем до твого лиця.Провела би по обрисам губ, закрила б твої повіки і усміхнулась так, щоб ти не побачив. Потім я би зробила ще одне, про що писала у багатьох творах, у своїх піснях, можливо те, що на тебе вже не діє, але що я так би хотіла, щоб подіяло – я б спорошила твоє волосся. Цікаво, чи б замуркав ти від задоволення? :) Можливо, колись би так…

Я б точно не наважалась зробити того про що ти догадуєшся. Можливо, я б чекала цього від тебе… Ти б відкрив очі і посміхнувся. А може, б залишився холодним, від чого у мене б стиснулося серце. А потім я зробила би так: я б поцілувала тебе в чоло. І востаннє перехристила наші руки, а потім відпустила би, чекаючи що ти зробиш.

Ти б стояв і мовчав. За всю нашу зустріч ми б не мовили ні слова. Ми б усе розуміли і так. І потім ти б поцілував мене. І я заплющила б очі. Просто заплющила і поринула в нірвану.

Але ти б міг і посміхнутись, обійняти мене знову і попрощатись. Лишивши мене там саму. І скоріше за все ти б саме так зробив. А я би доклала стільки зусиль, щоб не заплакати, прощаючись. І я б це зробила. Я би тобі сказала па-па і пішла. І ти би також пішов.

Тепер ти розумієш, як мені важко від тебе це приховувати?

Януся Яворська