Ти навіть не уявляєш, які зусилля мені доводиться над собою зробити, щоб не написати тобі те, що я відчуваю.

Мурашки по шкірі пробігають, коли я заплющую очі і уявляю ту мить.
Я просто підбираю ноги під себе і не плачу. Я відчуваю, як торкаюсь тебе. Уявлення постійно різне…

Я знаю, що як тільки тебе побачу, так відразу і втечу. Напевне, я не зможу себе контролювати. А може мої ноги приклеються до землі? Але я точно не наважусь кинутись тобі в обійми. А ти яким будеш? Будеш стояти і дивитись в землю, бавлячись камінчиком і посмхатись? Чи ти будеш трястись від очікування і нервово розглядатись вбоки, щоб я тебе не застала неочікувано. А може, ти просто спрешся об стіну і байдуже будеш дивитись у небо? Я не знаю.

Чомусь я упевнена, що ти подивишся на мене тільки після мого довгого розглядання тебе. Який ти вживу? Світле коричневе волосся, карі очі і погляд, в якому стільки болю від життя, в якому стільки боротьби з самим собою, впринципі як у мене.

Я закам'янію. Нас будуть розділяти кроків 10, а я вже закам'янію від твоїх очей, що будуть дивитись у мою душу. Я буду в думках кричати:,, Щипни себе! Бо інакше не повіриш!,, А ти певне, подумаєш:,, Нічого особливого.,, Чому я упевнена, що ти будеш таким, яким я тебе уявляла, добавляючи образ твоєї фотки? Мені б так хотілось, щоб ти мене вивів із трансу лиш тільки підійшовши і міцно притиснувши до себе. Щоб я потонула у твоїх обіймах і час завмер при усвідомленні, що я тебе відчуваю.Я би трусилась від страху, що все це моя уява, що ти просто витвір моєї фантазії. Я би не рухалась, тільки б старалась у тебе втиснутись, як ключ втискають у м'ягку субстанцію для дублікату. Що б ти тоді відчував? Щастя, байдужість, відчуття провини? Чи було б на той момент у тебе тільки одне бажання: не відпускати мене?

Коли я б трошки напилась реальністю, як фужером вина на Новий рік, я б відірвалась від тебе, щоб здійснити найзаповітніше бажання, яке виникло у мене 2 роки тому – я б подивилась у твої очі. Я би знайшла відповіді на усі питання і побачила, ні відчула, що ти до мене почуваєш. Що б ТИ тоді відчув?

І тоді я б обережно боячись тебе розвіяти, як міраж, торкнулась би пальцем до твого лиця.Провела би по обрисам губ, закрила б твої повіки і усміхнулась так, щоб ти не побачив. Потім я би зробила ще одне, про що писала у багатьох творах, у своїх піснях, можливо те, що на тебе вже не діє, але що я так би хотіла, щоб подіяло – я б спорошила твоє волосся. Цікаво, чи б замуркав ти від задоволення? :) Можливо, колись би так…

Я б точно не наважалась зробити того про що ти догадуєшся. Можливо, я б чекала цього від тебе… Ти б відкрив очі і посміхнувся. А може, б залишився холодним, від чого у мене б стиснулося серце. А потім я зробила би так: я б поцілувала тебе в чоло. І востаннє перехристила наші руки, а потім відпустила би, чекаючи що ти зробиш.

Ти б стояв і мовчав. За всю нашу зустріч ми б не мовили ні слова. Ми б усе розуміли і так. І потім ти б поцілував мене. І я заплющила б очі. Просто заплющила і поринула в нірвану.

Але ти б міг і посміхнутись, обійняти мене знову і попрощатись. Лишивши мене там саму. І скоріше за все ти б саме так зробив. А я би доклала стільки зусиль, щоб не заплакати, прощаючись. І я б це зробила. Я би тобі сказала па-па і пішла. І ти би також пішов.

Тепер ти розумієш, як мені важко від тебе це приховувати?