.був час, коли ми поспішали додому, щоб залишити книжки за дверима і бігти на вулицю..в класі першому чи то другому..ми тоді не думали про те, що хтось когось може зрадити..ми тоді віталися з дорослими, знаючи, що без цього ніяк..так, це можливо і звучить банально..ми щиро раділи цим різнокольоровим цукеркам, всередині з шоколадом, що приносивла після роботи втомлений тато..ми відмовлялися їсти будь-що, крім солодкого та не любили мити руки..пробували сніг на смак і з нетерпінням чекали на Новий рік..і не для того, щоб напитися в дрова..а заради того, щоб загадати бажання та розповісти віршик..а ще ми говорили, що не будемо курити та ходити по клубах..адже грати ляльками або машинками було набагато цікавіше, правда ж?..комп'ютер хотілось включити лише тому, що там цікаво було малювати..в Paint..і музика тоді була не лікарством, а просто музикою..ми хотіли, щоб нас жаліли, коли ми падаємо, не приховуючи сліз..але не любили, коли нас називали маленькими..ми тоді знали, що ми самі сильні, а коли виростемо обов'язково станемо тим, ким хочемо..будемо захищати маму і все все будемо дозволяти своїм дітям..ми знали, що у нас обов'язково все получиться..але зараз все по-іншому і цього ніяк не змінити..та і в принципі для чого..хоча останнє..все ж потрібно залишити..