Моя жизнь проходит в каком-то в вечном ожидании. Ожидании фильмов, книг, серий, событий, людей, автобусов. Зимы, весны, лета, осени. Звонков, сообщений, встреч. Зарплаты, теплой погоды, выходных. В ожидании того, что все изменится. В ожидании того, что однажды все будет хорошо. А нужно просто перестать ждать и наконец-то начать жить.

Day 5 - фотография, на которой вы с забавным лицом.

їх, як втяснтлось, багато.

тебя добьют твои же мысли. изнутри. на куски.

Никогда не ныряй глубоко в человека. Однажды ты захочешь вынырнуть, чтобы глотнуть воздуха, и ударишься головой об лёд.

"я тебя люблю." говорю равнодушно, без интереса.
просто нет сил и смысла с этим бороться.
ну и пусть у тебя другая сейчас принцесса.
я все равно буду высшей, сотворенной из воздуха.

и ты можешь думать, будто покорил меня, приручил.
на самом деле, я просто тебе позволила, поддалась.
мне словно сам всевышний тебя поручил.
надеялся, что справлюсь, а я сдалась.

.. и в самых откровенных уголках души своей
до дрожи боюсь вспоминать,
что ты нужен мне, воздуха и воды сильней.
и за тебя свою никчемную жизнь готова отдать.

но при встрече..
" я тебя люблю". ужасно безразличным голосом.
ты все равно все знаешь.
и все равно пересекутся наши
параллельные
полосы.

набери меня,

и скажи, что нет никого,

кто смог бы меня заменить.

у меня нет никакой фобии,

я не боюсь этот стук внутри,

только когда звонит телефон

я надеюсь, что это

ты.

мне кажется, что крепче меня чай.
и я слаба, безмеренно, бессильно.
я не могу тебе сказать «прощай»
и не могу удерживать насильно.

мне кажется, что крепче меня чай.
когда я от бессилья падаю и плачу.
ищу наощуп колющую шаль,
и знаю, что я ничерта не значу.

Day 4 - фотография, которая делает вас счастливой.

якби все було у нас добре - це була б спільна фотка, без заперечення.. але оскільки твориться щось неясне, нема тієї фотки, яка б робила мене щасливою.. ні, вона є. але в деякій мірі, я почуваюсь сумно, розхльобано і дуже самотньо коли дивлюсь на неї…

і зразу ж тут напишу пост про сьогодні:

в школу не пішла… крепатура болить.. ти не подзвонив, тому ми в черговий раз не зустрілись.. я хочу задати всього декілька запитань, їх і не так вже й багато. невже не можна знайти і присвятити мені пів годинки?. .я не розумію…

краще б замість того, щоб говорити вчора дві години по телефону, вживу б зустрілись. чесно.

https://twitter.com/nesterbiker/status/243430361047134208 - якщо це адресовано мені і моїм сьогоднішнім словам, знай, мені теж не приємно за те, що ти робив в серпні. тоді ти не думав, що мені може бути дужедуууже неприємно і боляче, а зараз як я сказала тобі 3 слова, всього три пустих і лишніх слова, які толком нічого й не означали, тобі, блять, неприємно?! смішно і егоїстично з твоєї сторони виходить, не думаєш так?

Day 3 - фотография человека, по которому вы скучаете.

за Ваньою завжди сумую.

останнім часом все частіше і частіше згадую про нього. мабуть, я б почала знов спілкування наше.

ну, і за ним я скучаю завжди. вже майже цілий рік як.

дякую, ти зіпсував мені настрій, коли я я трохі підпортила його тобі, погодся.

хоча.. враховуючи те, що ти мене обманював, не рідко(!), то все нормально і як має бути.

єдиний плюс - давно з тобою не говорила так довго. я люблю твій голос, я люблю в тобі майже все, коли ти нікаплі не маєш схожого почуття до мене, дивно.

треба знайти в собі сили і не думати, просто не думати. якщо ти хотів цього всього, будь ласка - я не маю ніякого права тобі щось забороняти, або заставляти тебе любити чи не любити щось, лише тому що мені так хочеться. по-моєму, я б могла стати для тебе ідеальною дівчиною. такою, якою б ти захотів, але тобі це було не потрібно. це по-дурному сидіти зараз тут пишучи все це і розуміти - я повірила знову, я довірилась тобі, я наступила на ті ж самі граблі.. а ти, а ти нікаплі не змінився. хіба що, можливо, трішки в гіршу сторону для мене.

коли виписуєш всі свої емоції тут, на вьюі, стає трохі легше, АЛЕ бити через тебе кулаки, згадуючи, як ти це робив осінню через мене, набагато приємніше. коли відчуваєш фізичний біль, біль у серці хоч трохи, але меньшає.

і ось зараз, я маю вчити урокі, а замість цього сиджу і виписую черговий пост про тебе, моя-улюбленна-вредна-зануда.

я знаю немало. і якби ти це читав, а я щаслива, що не зможеш це зробити(!) ти б повірив мені. так, мені було і є боляче взнавати щось нове і нове про тебе, АЛЕ я для тебе ніхто і треба з цим змиритись. можливо так, ти любив мене. рік назад. яка тоді була осінь… ммм… згадуючи, аж сльози проступають.. не можу далі продовжити свій пост, іду полежу згадуючи все це шолі. яка ностальгія.

Day 2 - ваша фотография год назад.