Поживем — увидим

я розчаровую людей, люди розчаровують мене, -повне вазаєморозуміння

важко починати відразу бурхливий ранок. отак з постелі відразу в вир подій. коли не виспався, коли тебе дратує все і просто хочеться спокою. хочеться додивитись свій сон, доспати. і кожне наступне "завтра буде краще" - брехня. і вже перестаєш вірити в те ще колись буде так як ти хочеш. і по телефону тебе запитують щось що ти вже зробити мала, а не чи "ти стомилась? ти взагалі їла?". після відповіді "так" дається ще один список який тобі потрібно виконати і о дванадцятій в вечері ти вже спиш. а вони дивуються чому сон так швидко підкорює мене. я не ходжу на роботу.але в мене немає відпочинку.

це відчуття коли ти знаходиш нову людину яка тебе розуміє. це просто вау
і я не буду тут це все росписувати, щоб не було ніяких розмов і пліток, я просто скажу тобі дякую за розмову, з тобою дійсно цікаво) ти зрозумієш

варто взяти себе в руки, і вже в котре нагадати собі, що, ніхто окрім самої себе тобі не допоможе. потрібно просто пересилити себе. нікого не цікавить шлях через який ти пройдеш, цікавий тільки результат. тільки обгортка з цукерки. до начинки підступають лише пізніше.саме важко це почати. початок важкий абсоютно у всьому, дурний прриклад але коли навіть на туалєті сруть то спочятку поднатужуються))) ))
от блядь тільки я могла таке дурнувате ляпнути!))
все ж таки
головне себе пересилити
і знаєш, кожен з нас, я впевнена, якщо чогось насправді захоче, обовязково цього добється!. і я доб"юсь. варто лише тріішки піднатужитись, як на туалеті)

скасуйте любов і віру у краще
благаю, забудьте всі мрії
дурні намагання тут – діло пропаще
Я знаю то й більше не вірю
і дихати вільно, і погляд ясний
думки заховаю в собі
із-зовні людина, всередині звір
вже й звиклося жити самій по собі

Пока Земля ещё вертится, пока ещё ярок свет,
Господи, дай же ты каждому чего у него нет.
Умному дай голову, трусливому дай коня,
Дай счастливому денег и
не забудь про меня

ти розумієш мене, як і колись в старі, добрі часи
дякую

колись, рано чи пізно, ти все таки станеш моїм
колись, рано чи пізно, я буду мати тебе
колись, рано чи пізно, ми будем лише в двох
колись, ти станеш єдинм хто не зрадить, бо тільки собака ніколи не зрадить
колись, ти будеш моїм

ОО!!

Нарешті той настав цей довгоочікуваний вечір
вечір коли я збираю сумки в Крим
мене не буде тут більше як 3 тижні, загалом доволі довго таки, ще й не у своїй області, та ще й доволі далеченько від нас. Та я скажу що це мають бути 24 найкращих дні в першій четверті, принаймні надіюсь їх провести так незабутньо, щоб запам’яталось, але в хорошому сенсі цього слова
і хоч обіцяють мені там не 5-ти зірковий готель, а шось зовсім протилежне, бажання туди їхати все одно не пропадає, а навіть посилюється
я хоча б морально відпочину від цього всього, від цих проблем, від цих однакових буднів, від всього що на мене накотилось. І хоч кажуть що від себе не втечеш, то я принаймні не буду бачити кожного дня те що мені мозолить очі, або достає, або просто харить, або…або тут можна продовжувати довго.
я постараюсь усвідомити всі проблеми що натворила, якщо це так можна назвати. Хоча що вже усвідомлювати, всеодно вже що зроблене те зроблене
це шось таке своєрідне, просто навіть не пояснюване
бо саме найдороще що в мене як виявилось залишилось, все одно залишиться зі мною: одне буде зі мною там «атжигать» в Криму, а друге буде мені телефонувати і розказувати що нового в моїй рідній 4 школі, і в най най най кращому моєму 10 А, правда ж Діанка?) так вазгалі без намьокіів, нєєє, ні каплі)
всьо, пака ;)