Я стараюсь быть лучше

по-моєму я начінаю заболівать.і то підстави для цього не було.чьо так я не знаю.це якась очєрєдна роздвоєність в мені.вроді ніде не простудилась і в мені повно сил а з іншої сторони мене розриває морально.отак мабуть і хворіють такі люди як я.це не від якихось зовнішніх чинників залежить.точніше від обєктивних речей.це все від того шо ти себе не відчуваєш і організм начінає підпорядковуваться твому внутрішньому світу.коли ти говориш йому шо ти хуйло то і він начінає робить це все показово.свідомість виталкує з тебе погані мислі і превращяє це все у болєзнь.і їй похуй шо в тебе ще 5 тижні насиченої учьоби і ця їбана хуйня в горлі тобі мішає.

Hymn o miłości

Gdybym mówił językami ludzi i aniołów,
a miłości bym nie miał,
stałbym się jak miedź brzęcząca
albo cymbał brzmiący.
Gdybym też miał dar prorokowania
i znał wszystkie tajemnice,
i posiadał wszelką wiedzę,
i wszelką [możliwą] wiarę, tak iżbym góry przenosił.
a miłości bym nie miał,
byłbym niczym.
I gdybym rozdał na jałmużnę całą majętność moją,
a ciało wystawił na spalenie,
lecz miłości bym nie miał,
nic bym nie zyskał.
Miłość cierpliwa jest,
łaskawa jest.
Miłość nie zazdrości,
nie szuka poklasku,
nie unosi się pychą;
nie dopuszcza się bezwstydu,
nie szuka swego,
nie unosi się gniewem,
nie pamięta złego;
nie cieszy się z niesprawiedliwości,
lecz współweseli się z prawdą.
Wszystko znosi,
wszystkiemu wierzy,
we wszystkim pokłada nadzieję,
wszystko przetrzyma.
Miłość nigdy nie ustaje,
[nie jest] jak proroctwa, które się skończą,
albo jak dar języków, który zniknie,
lub jak wiedza, której zabraknie.
Po części bowiem tylko poznajemy,
po części prorokujemy.
Gdy zaś przyjdzie to, co jest doskonałe,
zniknie to, co jest tylko częściowe.
Gdy byłem dzieckiem,
mówiłem jak dziecko,
czułem jak dziecko,
myślałem jak dziecko.
Kiedy zaś stałem się mężem,
wyzbyłem się tego, co dziecięce.
Teraz widzimy jakby w zwierciadle, niejasno;
wtedy zaś [zobaczymy] twarzą w twarz:
Teraz poznaję po części,
wtedy zaś poznam tak, jak i zostałem poznany.
Tak więc trwają wiara, nadzieja, miłość - te trzy:
z nich zaś największa jest miłość.

на дворі вже майже стало нечутно людські голоси.та й взагалі вже мало шо можна було почуть крім шуму авто і деяких "бідлічівський" тридцять третіх вигуків.все погрузилось в непристойно-холодну недільну північ.горіло світло і було чутно два дівочі голоси.відчинена "форточька" свідчила про наявність тютюнових виробів у квартирі.закипів чайних і пар здійнявся із поверхні двох чашок.сірник і дві підпалених сигарети розмахнули думки молодих студенток…

шо я зараз роблю?.а я їм.і їм я гранату.хоча їсти її не хочю бо хочю пить.але так як я вже стільки води вдула за сьогоднішній день то можу шось вже водянисте таке їсти.а все через те шо мене сушить.ну бо ж вчьора треба було так накідаться шоб зранку було так хуйово.а все починалось із стрептиза.не понраивлись мені дєвачькі.маленькі в них сіські.і сракі целюлітні.а про мальчіків я вопшє мовчю.в той момент як вони повилазили мене почало тошніть..і це зараз була не метефора..а мені внатурі почало підходить вже.оттакі діла

мене завжди лякала відповідальність.і знов в той момент коли мама мене спитала "чи вийшла б я зараз заміж якби мені запропонували б" я навіть не задумувалась шо сказать. ."НЄ"..мені 19.я живу з їбанутой катьой з якой можна поговорить про вєщі, робить те шо я не перед ким іншим не роблю.ну і ще я живу з ксюхой.цю людину я знаю дуже давно.але останнім часом мені інколи здається шо я пізнаю її по-іншому.і це мене якшо по-чесному (як каже та сама їбанута катя) лякає.але все ж я можу буть собой.я живу так як мені хочеться.можу маюкаться, курить, танцювать по-дибільному, ржать до сльоз, обговорювать самі протівні вєщі.я можу буть собой.заради такіх моментів я можу дальше адекватно існувать в цьому їбанутому суспільстві.а якшо говорить про такі серйозні вєщі як присвятить своє життя комусь другому, зовсім незнакомому мені чєлавєку то це для мене велика моральна тяжесть.я не буду більше собою.мій внутрінній мір трохі рухне.в ньому появляться обов"язки і певні правила.я не спорю шо вони і зараз в мене є.але їх принаймні я можу порушувать і при цьому не чюствувать дизкомфорта.взагалі мені завжди було дуже тяжко з новими людьми.тому коли я приїхала в луцьк я не шукала собі друзєй.вони самі мене якось найшли(зараз це стосується божени і христі). це люди які тісно переплились зі мною за останні 3 роки.але це ж просто друзья.вони просто піддержують неачьомність моєї жизні.і я їм за це вдячна.і я боюсь шо може з"явиться хтось, хто змінить мою теперішню жизнь.перемени.хоча вони і так зараз присутствують.я їх боюсь.я меньше спілкуюсь з близькой людиною і мене це сильно угнітає.і більше спілкуюсь з малознайомою мені людиною і це викликає в мене ще більший азарт.але міняти шось кардинально я не хочю і не буду.тоді я втрачю себе……..коли можна лежать на підлозі на кухні з сігой під плейсібо, це те шо мені зараз треба і чим я зараз не знехтую.взагалі мені здається шо зараз дуже тяжкий період бо багато подій за якими я трохи не встигаю але є одне шо не міняється тобто одна, хто не міняється. і мене це тримає.пасібкі малая.я ціную тебе і то шо в тобі.і все це я не проміняю на те шоб стать дорослой

от і настав той день коли мені буде хватать символів шоб описать ту всю хуйню в моїй жизні.це все буде неінтересно і дуже заплутано.бо такій я вже чєлавєк і такі ж в мене друзья.колись я думала шо це хуйня.ну тіпа блог..але тепер панімаю шо це якась чясть жизні де ти один.писать я мабуть буду багато бо пиздіть я дуже люблю.ну от так якось.летс старт