Жалюгідний сарказм і пуста іронія..

Вона сиділа на ліжку,

стомлена і пригнічена..

Була засмучена мов покалічена,

Прокручувала в голові слова головні,

про наболіле, про те що далі так жити не було жодної крихти сили…

Так минула майже година….

Було надто багато сліз, істеричних криків, поламаних ребер,

та цієї звичної для всіх гри на нервах..

Вона нехтувала, брехала, зневажала всі свої принципи заради нього…

А він просто занадто багато значив щоб бути для неї ніким! © Наталія Атлас

Як щодо інших слів?

Не таких багатообіцяючих,

інтонаційних,

голосних,

як грози, пронизуючих навскрізь до кісток.

Як щодо інших снів?

Не таких чорно-білих

навідь трохи матових,

пережитих коли-небудь

знову і знову завтра…

Як щодо іншої осені?

Не такої босої, пустої,

протуманеної золотистим листям,

просоченої холодним дощем…

Як щодо іншого повітря?

Не такого димного,

міського,

пропаленого цигарковим димом,

та з вихлопним газом в легенях…

Як щодо інших запахів?

Не таких різких,

дешевих,

масових,

випадкових перехожих,

не схожих на твоїх,

не куплених в Португалії…

Як щодо іншої віри?

Не такої незрозумілої,

стемнілої,

засохлої,

затверділої

десь там, всередині, під ребрами з лівого боку….

Як щодо інших нас….НЕ таких….© Наталія Атлас

Всі навколо стали невірними,

Голослівними і навідь манірними

Всі ховають лиця під масками

І усмішку під лукавими пасмами….

© Наталія Атлас

Тиша голосніша будь-якого шуму…в тиші кричить душа…

В тиші гасне вогник надії..

Усі мрії пропадають від впливу чужої думки..

У тиші тоне любов…

У тиші згадується щастя, яке більше ніколи не повернеш…

У тиші твій світ руйнується від думок..

У тиші твій світ втрачає світло і фарби, вони не блякнуть - вони пропадають, так само, як і ти в цій тиші…

Тільки в тиші ти можеш зрозуміти, як сильно ти відчував, і з якою силою всі твої почуття занурились в тишу…

У тиші ти починаєш помирати…© Наталія Атлас

Зізнайся - це просто лінь

зізнайся та просто покайся

якщо ж ти прагнеш змін

то в чому проблема? міняйся..

Зізнайся - це ж просто час

біжить, не зупиняється, летить;

ти не втрачай можливості не раз,

та бережи ти кожну мить!

Зізнайся - ти ж просто існуєш,

ти не живеш, повір

ти щастя свого не будуєш,

ти просто не прагнеш змін! © Наталія Атлас

«Все нормально» — слова, які ми кажемо майже завжди і майже всім. Серце на кусочки рветься — «Все нормально»… Ревнуєш, злишся, кричиш — «Все нормально»… Плачеш по ночам в подушку «Все нормально»… Лежиш в лікарні, в реанімації ледве жива, а коли хтось звонить — «Все нормально „Кажеш, що любиш, а він — “я люблю іншу»… Тебе зсередини розриває… А на запитання «Ти як?» знову те ж саме… стандартне… щоб ніхто не здогадався і не питав чому плачеш — «ВСЕ НОРМАЛЬНО»…© Наталія Атлас

—У вас хворий вигляд.
- Отруєння.
- Чим?
- Реальністю.© Наталія Атлас

цілуйтеся при виході з дому, цілуйтеся на ніч, цілуйтеся, коли лежите разом на ліжку, на вулиці, в магазині! Гуляєте разом, готуйте їсти, граєте у компютерні ігри. Слухайте реп і рок. Танцюйте в дощ під ритми диско. Будьте прості. © Наталія Атлас

Хочеться щирості…Хочеться довершеності…не такої у вчинках, не тієї яку прагнуть усі, …а тієї, яка у погляді…який зустрічаєш кожної ночі у своїх дивовижних снах, і яку не зустрінеш десь на вулиці* тієї, яка сховалась під тонною розпачу, десь там всередині © Наталія Атлас

Ще трохи, зовсім трохи почекати, і буде тепло, розтане цей холодний сніг, який як завжди нагадає про найгидкіше…про те що давно хотілося викинути з голови як використаний папірець..де колись помістились усі думки…Ще трішки почекати…і життя зміниться, воно стане зовсім інше…не таке буденне…а те що ховається у мріях…
Ми перестанемо ховати своє Я, під великою кількістю непотрібного одягу, під важким пальтом…адже воно не дає тобі полетіти…кудись у далечінь…
Прийде весна а з нею нові емоції..і ми всі змінимось..навідь не помітивши цього… © Наталія Атлас