Хочу писати про тебе. Нанизувати довгі рядки тексту про твою посмішку, а потім закривати очі і бачити твої очі. Відчувати поряд твоє дихання і бачити невидиме клеймо від твого поцілунку на шиї. Писати речення про твої руки і сплітати наші пальці. А вкінці написати про спільні вечори, коли я ось так сиділа і писала про тебе.

Після нас, напевно, залишеться багато листів, текстів і слідів нашої любові. Наші написані думки, які об'єднали нас. Я розумію, ми будем жити, доки я буду писати про нас. Адже Ти - вигадка уяви. І, як не прикро визнавати, ти живеш лише на сторінках мого щоденника.

Мушу сказати " я шукаю тебе у реальності". Не дозволяю собі думати, що тебе не знайду. Шукаю тебе щодня і увесь час прохожу біля тебе. Я майже зустріла тебе. Тому просто вірю у твоє існування. І просто кохаю, хоча ніколи не зустрічала тебе.

Писати про нас - це невидимий звязок між нами. В мене, навіть, таке відчуття, що усе написане мною є прочитане тобою. Букви, слова, речення…все для твого існування, для нас.

Вірю, що одного разу ми будем реальні. Не буду вигадувати деталі наших історій. Коли ми будемо разом не треба буде більше писати. Ми будем насправді живі і слова сказані мною не матимуть ніякого значення. Навіщо всі ці тексти, коли моя рука буде в твоїй долоні…
А зараз я можу довго описувати твою руку, доки не відчую її дотик до себе.