Твоя М.

И на самом деле,
Если кто нибудь попросит меня выкроить совсем немного времени
Для какого нибудь совсем незначительного дела
Я бы отдала ему всё.
Всё своё время.

…а я все представляю -
ты приехал -
и в уши падает море…

причина моих гребаных срывов и истерик не в учебе.
не в нереальных домашних работах.
не в ссорах с близкими.
не в недосыпах.
не в хреновом самочувствии.
просто некому греть мне руки этой зимой.
вот и всё.

я не хочу тебя назад.
прости, за эту честность.

Чим живе вона, де її носить?
Скільки нами забутих років?
Знаю я, про таке вже не просять,
Але, ти передай їй привіт!

сижу в его комнате
в его рубашке
пишу вам все это без запятых
с его айфона и жду его домой.

"она, как море,
её не волнует.
она глубока,
её не понять.
не касаясь губами, целует.
и так страшно
её
потерять." (с)

Быть любимой – очень неудобно.
Почти все рано или поздно приходят к этому заключению. Чем меньшее число людей меня любит, тем легче мне в жизни.
Большое счастье для меня, что большинство людей от всей души терпеть меня не могут, а прочие испытывают благостное равнодушие, не более того.

жадаєш ніжних слів, а народжуються хрип і виття,
не знаходиш місця, не знаєш, куди податися.
жахливо брешеш спробами посміхатися.

пустирник на ніч розводиш святою водою,
ти вся - один суцільний іржавий, ножовий.

а він нічого, живий.

Ти напевно будеш причиною моїх агоній.

А поки виконую легку із задачок-

"Ти не любиш мене" - пишу собі на долоні.

Щоб раптом мені зп'яну не здалося інакше.

спасибі! звиклася жити
без ребер
зліва. і навіть справа…
і зовсім перестала пити
спасибі за це велике, правда!

Мне кажется, что вы больны не мной.
Мне кажется, что вы больны по жизни….-_-"

Марина мерзнет.
Иди к ней.
грей Марину.
МАРИНУ ГРЕЙ!

я сподіваюся, тобі вистачить розуму не писати.
жодної коми, крапки, тим більше букв.
я тільки почала по-справжньому тебе забувати
а твої повідомлення просто вводять в ступор.
я сподіваюся, тобі вистачить розуму не дзвонити.
ні сім, ні чотири, ні два гудки.
я тільки навчилася тебе не любити.
я вже не чекаю твоїх дзвінків.
я сподіваюся, тобі вистачить розуму зі мною не зустрічатися.
ні у парку, ні в магазині, ні в моєму ж під'їзді.
я тільки змирилася, що не буду більше тебе торкатися.
і назад думки ці вже не лізуть.
не читай мене більше, у мене про тебе жодного тепер рядка.
навчися нарешті прощатися.

я сподіваюся, тобі вистачить розуму не дзвонити
і не повертатися?

захопивши в якомусь кіоску два Снікерса на обід.

залишаючи позаду розвилки і світлофори.

мені шалено хочеться їхати до тебе.

щоб просто повісити

штори.