Твоя М.

и единственный момент, когда я чувствовала себя по-настоящему живой, это когда твой хриплый голос звучал в моей трубке.

кожен з рядків, та мої очі

всього лише привід зачепити тебе за живе,

я впевнена, ти впізнаєш мій почерк,

навіть через кілька років, відчуєш щось дороге…

я обіцяю, твоя поштова скринька не буде пустувати,

я буду вичавлювати з себе все, заради посмішки з твоєї фотоплівки.

для тебе вже звично мене забувати.

але може все-таки в твоїй пам'яті спливуть уривки…

на конвертах будуть хвилі, підказка тобі

… ять років тому.

дівчинка з віршами про море.

Чому?

Людина, котра рік або п'ять років тому розбила мені серце…

Від якої я поповзла в сльозах, ненавидячи чи прощаючи (немає різниці), яку я не забула досі, як не можна забути видалений апендикс, хоча б через шрам…

Людина, яка ясно дала зрозуміти, що все скінчилося.

Навіщо, вона повертається?

Так страшно, ехать в полупустой маршрутке и слышать твой запах. Смотреть сумасшедшими глазами в других, а тебя не видеть… Мне казалось, я задохнусь от приступа тебя. Стадо мурашек по телу и жуткий холод…Я до сих пор боюсь вдоохнуть…(а вддруг запах еще не исчез?)

И тут меня осенило, что я до сих пор слишком из тебя…

ты слишком во мне…

и если я захочу покончить жизнь самоубийством, я куплю твой одеколон, и буду вдыхать до потери пульса!!!…

2.03.12

Мне вдруг показалось, что зимняя тьма выдавит стёкла, вольётся в комнату и я захлебнусь в ней, как в чернилах.