Это просто Вьюи блог

І що, що буде важко? Да, ти займаєш всю мою голову, тривожиш мою душу, і я просто втрачаю розум, від того, що не розумію, які почуття я відчуваю. Я ненавиджу тебе, за те, що ти так зі мною поступаєш. Але розумію, що не маю права тебе судити, оскільки якщо все так-значить я так заслуговую. Я і я все ще люблю спогади про тебе, чи навіть про НАС. Бо там я була щаслива

Вітаю стас.сьогодні перший день коли я відчула метеликі в животі через тебе, і перший день коли я плакала через тебе ти справді став особливим, бо я вже відчуваю, що ти моя опора. Ще не все добре з Ілльою, він мучить мене і себе. І через цю жалість до нього я можу в любу секунду здатись. Але вже напевно не в цей раз а ти, Стас, здавалося б далеко, але я чекаю твої смс, і твій дзвінок так, ніби ми з тобою зустрічаємось вже давно і через те, що ти далеко я відчую, що мені тебе не хватає а може я обманюю сама себе і ти це просто етап, який треба пропустити крізь себе можливо в нас щось складеться, але чи це варто того?

ні за що і ніколи не забуду цей останній тиждень, як ми з Ірою напилися кави в понеділок перед уроками- і нас тошнило весь день, репетиції вальсу, останні уроки, день дитинства і як ми їли торт в п*ятницю на уроці фізики, як уроки вели батьки. блін як це все важко. взяти і завершити один величезний етап свого життя. відкинути усіх людей, які траплялись на шляху, і йти вперед. як деколи хочеться зупити час, і просто безкінечно насолоджуватись.

як би я хотіла записати всі спогади, і назавжди залишити їх у пам*яті, бо ви частина мого життя, про наші шкільні роки кожен буде розповідати своїм дітям, і аби нас всіх звела доля ще через декілька років, адже ми нероздільна частина цієї школи.

Знаєш, ти мені снишся.

я хочу як і раніше просинатись зранку з теплом в душі, написати тобі повідомлення: "добрий ранок:*", знати просто шо поруч є ти, що щоб не сталось ти будеш біля мене але я сама в всьому винна. Ми не можемо бути зараз разом.і є на це безліч причин. Дай мені час, дай мені свободи а там, якщо ти дочекаєшся-можливо ми ще будемо разом.

взагалі, мені боляче заміняти тебе незрозумілими особами, аби тільки вбити час і недостачу спілкування мені справді шкода

Я багато що відчувала. І безмежне щастя, і біль, знаєш таку коли всередині зжимає серце, коди дихати неможливо.Але такої пустоти я ще не відчувала. Повне розчарування і відчай. Ти вже не моє життя, не мій час і не моє все, але ти все таки частина мого серця. неможливо пройти цей етап і нічого не сказати.

В нас було багато щастя. Напевно на наш вік це максимум щастя, яке можна отримати. Дякую за це. Я це пишу з якоюсь ніби легкістю, але розумію, що щоб пережити це мені потрібно буде безліч сил. Я не знаю як стерти тебе з свого життя, але знаю що це вірне рішення. В нас було чому повчитись, словами і поступками. Ми змінили один одного і це все на краще.

Але я напевно не зрозумію ніколи чому час найвладніший над усім, і в першу чергу над почуттями? Куди ділось все тепло, вся ніжність, взагалі ми? Але немає сенсу про це говорити. Ти заслуговуєш на щастя - тільки не зі мною. А я вибачаю тебе за все

і все ж таки я була права.

виявилось, що людина, якій приділяла найбільше уваги та часу, якій я віддавала всю себе, зовсім не має нічого спільного зі мною.

так, справді, можливо я занадто багато вимагаю від тебе, Ілюша, але банальної моральної підтримки мені хочеться відчувати саме від тебе. шкода, що день народження Клінтона - це така вагома причина, щоб не подзвонити мені і не спитати ну як я там.

а я нормально. да, я виграла, хоча сиділа з температурою, і приїхала додому вбита, а ти сидів за столом бухав в будинку через дорогу, і навіть не вийшов щоб мене зустрітити. а навіщо? - ти ж "молився за мене".

мені вже набридли ці непорозуміння і вимагання один від одного незрозуміло що.

можливо мені треба віддихнути від тебе, а можливо це треба віддихнути тобі. хай нас розсудить Бог і головне доля.

буде як буде. я втомилась боротись за нас двох.

і ще.дякую всім хто був зі мною. ви для мене найрідніші, і я впевнена, що щоб зі мною не сталось ви будете завжди біля мене. мама, іра і наталя

нарешті я доросла до того, щоб вести блог поза очі і спини всіх знайомих мені людей.

здавалося б що ж тут такого. та ні. набагато легше робити репости безглуздих постів чи писати щось, зрозуміле лише для мене одної. аби тільки всі хто "следят" не зрозуміли і не знайшли того підтексту.того що болить і ятрить душу.

слава богу

треба запам'ятати цей день - 23,12,2012. від цього дня треба робити все лише для себе. назавжди