Вітаю стас.сьогодні перший день коли я відчула метеликі в животі через тебе, і перший день коли я плакала через тебе ти справді став особливим, бо я вже відчуваю, що ти моя опора. Ще не все добре з Ілльою, він мучить мене і себе. І через цю жалість до нього я можу в любу секунду здатись. Але вже напевно не в цей раз а ти, Стас, здавалося б далеко, але я чекаю твої смс, і твій дзвінок так, ніби ми з тобою зустрічаємось вже давно і через те, що ти далеко я відчую, що мені тебе не хватає а може я обманюю сама себе і ти це просто етап, який треба пропустити крізь себе можливо в нас щось складеться, але чи це варто того?