baby, I&m a sociopath

я осталась жива там, где бы ты умер

целуй меня, пока я не увижу рассвет

мама, забери меня отсюда.

люди тянут свои руки ко мне, коверкают мое имя, гладят меня по волосам.

я не знаю, есть ли они на самом деле,

живут ли, или этот кошмар я придумываю себе сам.

они обгoняют меня, носясь с душой своей,

как с пакетом, тыча ее всем под нос,

мол, посмотрите, какой я молодец, до какого уровня я дорос,

меня тошнит от такого до жути,

вот почему я столько пью.

мама, я не могу здесь не пить,

а день без кофе вообще как маленькая смерть,

извини, но ношу с собой горсть таблеток,

хотя выпиваю всего лишь треть,

я не хочу здесь больше жить, где каждый третий норовить тебя обнять,

а каждый пятый - выпотрошить,

где дружить значит пока терпеть,

а любить - пока не душить

мне бы дожить до среды, мама. мне бы дожить.

Грубым дается радость.

Нежным дается печаль.

Мне ничего не надо,

Мне никого не жаль.

меня учат, как не дышать.

Без тебя опять смерть.

Вини во всем мой синдром Аспергера, детка. Разжевывай мне неписаные социальные законы по буковке, напоминай мне про еду, учи меня читать емоции людей по мимике, убеди, что звонить в больницы не страшно, отвлекай меня от самокопания, выводи меня погулять. Говори мне, что быть другим нормально. Молчи о том, что на самом деле ты - это я.

Говори мне, что ничто не имеет значения, потому что весь мир бессмысленный. Старый глупый мир. Говори мне это, когда мы переходим дорогу, смотрим вниз с балкона, лежим на земле в лесу. Расказывай мне о религиях, человеческой психике. Скажи, что в конце не будет ни награды, ни казни. Будет только темнота. Говори, говори, пока мы разводим огонь, плывем за горизонт, дразним леопарда в зоопарке. Говори. Ведь что нам еще остается?

дело пахнет чем-то графоманским

Дійові особи:

В і н

К о р о л ь

Н е н а р о д ж е н а д и т и н а

Г о л о с з в е р х у

Х о р

У кімнаті, наповненій зміями, ненародженими дітьми, безмовними катами мало статись

вони всі чекали

вони всі жадали

його голосу.

/постріл/

Г о л о с: Він має померти.

(до Н ь о г о) Ти народився вже з ореолом смерті, ти пив її з молоком матері, її груди були твоїми убивцями.

Пізніше ти зривав зі смерті одяг, зав’язував їй очі, кусав за щоки та повні губи, відривав їй вії.

Ти занадто грішник.

Х о р: Вона розширяє твої зіниці,

Вона мріє залишитись в тобі.

Г о л о с: Ти зачинаєш смерть. Вона росте в твоєму трьохкілограмовому органі, набирається сили та спокуси. Зізнайся, що ти насправді хочеш її вологи.

Використай свій язик. Використай свій язик, друже.

Це не займе багато часу. Випий її та впади п’яним. Побач нарешті все: її дітей у крові, обкусані свічки в їхніх руках. Введи у її вену своїх дітей у молоці.

/змії сплітаються у клубок, наповнюючи кімнату своїм сичанням/

Н е н а р о д ж е н а д и т и н а: Він літає, о Королю! Не будьте таким милосердним!

В і н: Вбий мене ще раз. Моя мати чекає мене з надією витрачатись на колиску, а не на надгробок.

Г о л о с: Цілуй її зараз, бо завтра вир згуби поглине тебе. Цілуй її зараз, нікчемо, бо завтра ти втонеш у Граалі.

Х о р: Всі люблять мою маленьку,

Вона на вершині блаженства.

/змії охоплюють Й о г о своїми ліанами. тиша. крик щойно народженої дитини/

Я – Джекове розбите серце.

Кофеїн знищує мої півмісяцеві клапани, штурмує мене безперервною високою активністю центральної нервової системи. Мої легеневі вени та артерії перенасичують Джека киснем. Безсоння розхитує мій автоматизм.

Я - Джекове стомлене серце.

як каламутно починаються дні, мій любий, ти помітив?

ти помітив, як це – вставати і розуміти, що від безкінечності світанків без мети нудить уже цілком фізично?

молоко світанку та сині подушки, усвідомлення власної неважливості. не ти – так хтось іще. навіщо смикатись, любий?

моя голова заповнена твоїми речами

твоя алкогольна регенерація

після кількох ковтків ти пам’ятаєш навіщо живеш під сонцем

і хто я зрештою такий

з кожною чаркою обростаєш джинсою як новою шкірою

арабами як новими братами

моїми словами як написами на шкірі

сон твій позбавить цього всього

це відбувалось лише в моїй голові, it was all in my head

а ти так і лежала напівголою на обочині автомагістралі

збав мене боже бачити чим харчуються твої вени

після того як ти зачиняєш засув

якби мені взагалі дозволили кудись вирушити віза та обов`язки

взяла б тебе в якості розумної карти по тобі можна звіряти зірки

вони вже догорають а ти палаєш з кожним днем все дужче

по хитросплетінням твоїх вен можна було б провести євреїв через пустелю за сорок годин

синець на правій руці твоїй – синевир вена на лівій біля ліктя десна

в сім років я гралася в піратів перечитавши стівенсона

закопала карту й жменьку монет під качелями у старому дворі

віддала б усі монети й золоті й срібні за ту карту

за будь-яку карту ви обидві надто далеко

і як швидко я б не бігла все одно не наздожену вас обох

Її видає розріз її очей, який змінився з того часу, доки ти її пам`ятав. Її видає тремор кистей, вдавана міопія, соціопатія та шкіра кольору пергаменту. Коли твої ноги у повітрі, а голова на землі, спитай себе, де ж розум мій?

Її видають її манери, різкі раптові зміни поведінки, безпричинний страх. Те, що вона, йдучи сама вулицею, обертається частіше, ніж вважається нормальним для самотньої дівчини о десятій вечора. Спробуй цей трюк, хлопче, і твоя голова лусне. Спитай себе, де ж розум твій?

Що вона носить із собою? Саморобні блокнотики з кабалістичними ритуалами в схемах, цигарки, списані серветки. Завтра це все полетить у смітник. Ці речі заважають їй жити. Але твоя голова порожня, і тоді саме час спитати – а де ж мій розум?

Її видає її лікарняна картка, її півмісяцеві клапани, її аритмія. На кісточках її пальців - маленькі червоні ранки. Вона думає, що це ознаки руйнування.

Твоя шкіра покрита відмерлими клітинами, твоє волосся та нігті – мертві. Ти читаєш книги мертвих людей, всотуєш їхні думки. Чуєш сміх мертвяків за кадром. Як ти можеш гарантувати те, що ти живий усередині, якщо ти напівмертвий ззовні?

Їй думається, що у неї всередині пустеля, яка пробивається назовні. Мені казали, що захід – це схід. Поговори зі мною, рибко.