Птицами

-Йди-но сюди, хоч надивлюсь на тебе. -Баб, я стрьомна.

У нас проблеми, мамо. Тільки давай без брехні про спасіння. Інакше відразу відбій. "Все буде добре"-найгірше, що чула. Найкраще:"Ніколи не буде добре одній". У нас проблеми, мамо. Ми грубішаємо, і з головою пірнаємо в люди. Давно доведена теорема: Немає більшої пропасті між тим, Ким ти є, і ким хочеш бути. Ми дорослішаємо, мамо. Рідше відчуваємо, рідше плачемо. Частіше ставимо усе на автопілоти. Мені страшно, мамо. А уяви, що років через 20 хтось влаштує розбір Моїх нездійснених польотів? У нас проблеми, мамо. Ми пірнаємо в серіали, книги, зачиняємо двері. І для цих сюжетів реальність-фон. Але треба боротись.І байдуже, що в тебе не вірять. Адже пісня лишається піснею, навіть якщо записана на диктофон. У нас проблеми, мамо. В новому світі немає місця для казок й метеликів у животі. Чекати щастя, не чекати.Ось в чому дилемма. Але той, хто одного разу побачив сонце, Зможе вижити і в темноті.

Є такі люди, які відкривають свої обійми, як рани на тілі. Є такі слова, якими можна розпалити вогонь. Є ти і я.Моє тепло не спільне з тобою. Я приросла до твоїх ребер, я п'ю і їм з твоїх долонь. Коли мені було боляче, я писала тобі листи, А ти мені присилав сушене листя. І я відповідала інколи мовчанням. Мої слова, а зрештою і я, лишні.

Я нікого до себе не підпущу.Окрім тебе.
Не хочу, аби чужі руки мого тіла торкались.
Не хочу, аби чужий голос говорив "моя".
Я байдужість, як струм, по душі розтікалась.
Я гублюсь в районах нічного міста.
Музика-фон моєї життєвої повісті.
Я люблю вільного крою футболки,
Я не маю тебе.Я не маю совісті.
Я усміхаюсь в незрозумілих ситуаціях,
Розлучаюсь з людьми без акторської болі.
Боюсь говорити "пробач", і прив'язуюсь.
Я наїлась брехнею і горем доволі.
Постійно грублю найближчим.
Але правдою, не брешу ніколи.
Підпускаю когось до себе на відстані.
Я буду вірна до кінця, до вистрілу.
До попадання у скроні.

Горела фабрика китайских фейерверков Во мне Нагревалась рубашка, свитер Запах паленой кожи сладковатый, терпкий Испуганные очевидцы писали о происходящем в твиттере Кто-то истерично звал бога Кто-то милицию Окна наполняли удивленные смайлики с открытыми, огромными ртами лица. А ты смеялась громко Тебя всегда умиляло приводить меня в бешенство На меня, быка, красную тряпку навешивала и пускала по арене ярко горел затем мгновенно фразой окатывала мокро холодно снова жарко, Пинком двери, Обветренные губы - черешни, Испуганные прохожие, Мятое лежбище, Феерия! Потом снова мрак Окна занавешены Веничком осколки посуды Истеричка - Враг Битых французских флаконов груда, Душно… Я был Катоном в своем Риме ты Элиссой в Карфагене Твой город должен быть разрушен! И снова кисти, плечи, колени… Бред! Вечность! Мгновение! Алло, говори, я слушаю… Илья Качинский

-Я не буду їсти м'ясо -В якій вже знов сєкті?

- Подойди и скажи ему, что он тебе нравится. Что в этом такого? - Да то, что он услышит Друзья.