Это просто Вьюи блог

Все життя ми робимо вибір, керуючись, що буде краще для нас, як не нашкодити, як правильно. І коли вибору не має, то це не влаштовує нас, бо впевнені, що з легкістю б його зробили.

В даний момент я стою на роздоріжжі і шкодую, що повинна приймати рішення. З людиною, яка для мене дуже важлива, я ніколи не буду близькою настільки, щоб розділити на двох мої почуття. Але викреслити її зі свого оточення не виходить. ТОМУ ЩО Я ХОЧУ БУТИ ПОРУЧ. Навіть знаючи, що все марно. Є варіант, перестати спілкуватись, зустрічатись. Тоді все буде простіше. Але як на це наважитись? Як зробити правильний вибір?

Спостерігала сьогодні цікаву картину: бабуля у спортивній куртці і рюкзаком, яка йшла в метро і жувала банан. Дивне видовище, на перший погляд. Бо ми всі звикли до образу літніьої бабусі із непідйомними клумаком або онучками. А тут така особа. Якщо подумати, то вона не перша така неординарна, просто чимось привернула увагу. І змусила подумати…

Подумати про свою старість і прийшли до висновку, що, якщо буде фізична і фінансова можлиоісті, то буду такою ж. Постійно кудись ітииму/їхатиму, з рюкзаком і своїми тарганами в голові. Буду милою і трохи божевільною…І самотньою…Чомусь навіть не сумніваюсь у цьому. Можливо, як і зараз, збиратимусь з уже постарівшим подругами на чай-каву, але…Чи буде поруч та людина, заради якої хотітиметься повертатись додому…Моя мрія - подорожувати, іноді - на самоті. Але вдома повинен хтось чекати. хтось особливий…Боюсь самотньої старості…

Ненавиджу бездіяльні дні. Коли є 1000 і одна справа, але ти перебубаєш у якомусь незрозумілому, підвішеному стані. Розумієш, що хочеш щось робити, знаєш, що треба чимось зайнятись, але не можеш. Постійно відволікаєшся на свої думки, на інтернет, на все що завгодно…Під кінець дня почкваєшся розбитим.

Як на мене, то краще виходити з дому о 4 ранку і повертатись під вечір. Втомленою, але задоволеною собою.

З завтрашнього понеділка так знову і буде. Але сьогодні я прожила як одноклітинне, просто відбувши цей день…

Я відношусь до того типу людей, яких дуже не любить мій тато - до тих, хто відбиває такт музики руками-ногами, підспівує і ілюструє композиції мімікою. І коли в громадському транспорті, на вулиці я бачу таких же осіб, то неодмінно радію. Радію за те, що розумію, ЩО вони відчувають. Що вони знайшли ТИХ САМИХ, від творчості яких хочеться плакати або сміятися. Які викликають ЕМОЦІЇ.

В тяжкі моменти саме ВОНИ, улюблені виконавці, окриляють і підіймають до небес, саме завдяки НИМ ти знову у відмінному настрої, їдеш в метро і наспівуєш, хай і самими лише губами, улюблений мотив…

P.S. зі мною в метро їхало цілих 3 таких людини. Я - четверта ^__^

Сьогодні при тривалій розмові зі старою подругою була піднята тема релігії. Мені, як людині, що не вірить в Бога, завжди важко про це говорити, не знаючи, що може образити людину віруючу, а що ні. Проте все вийшло просто і невимушено, кожна висловила свою думку.

Я давно уже зрозуміла, що не потребую у когось/щось вірити. Віра, на мою думку потрібна, щоб давати людям відповіді на запитання, підтримувати і допомагати. Для мене ж цю роль виконує музика. Нещодавно відмітила, що не можу згадати, щоб я тривалий час (хоча б день) провела без плеєра. Слухаючи улюблені гурти, випадаєш із реальності. І це мене живить. Приємні речі: зустрічі з близькими людьми, робота, творчість (моя і не тільки) - все це надає сил. В цьому вбачаю допомогу.

Я люблю сама знаходити відповіді шляхом самоаналізу і самокопання. Мені не потрібна в цьому стороння допомога.

Для небагатьох людей релігія відіграє таку ж роль, як і в ранішні часи. Для великої частки населення це дань моді. Інші ж вважають себе віруючими хоча не знають і не слідують тим законам, що передбачає їх "віра".

Тому важливо просто визначитись зі своєю позицією і бути готовим прийняти точку зору інших людей.

Осінь обіцяє бути багатою на події. Очікуються культпоходи, концерти, виставки.

14.09.12 відбувся захід, очікуваний мною з літа - концерт гурту "Бумбокс".

5 рік поспіль це мій улюблений музичний band. Справа тут не в привабливості музикантів, не в їх модності. Секрет полягає у МУЗИЦІ, ТЕКСТАХ…і слухати я їх, мабуть, почала у "правильний" період. З їхньою творчістю пов'язані як приємні, так і болючі спогади, але саме в цьому їх цінність.

Кожного концерту очікую з нетерпінням. Цей, 4-й відвіданий мною, виявився найбільш енергетично потужним, емоційним. Можу навіть сказати, що він був для мене цілющим. Такого заряду позитиву я не отримувала вже давно. За цих 3 незабутніх години забулось все погане, мені вдалось відпустити себе і всі свої заморочки, злитись із натовпом і гуртом. Не можливо описати, що ти відчуваєш, коли сотні людей співають, ніби один. Це просто фантастика!

"Бумбокс" - джерело натхнення і сил для мене. Сподіваюсь, багатотисячна армія шанувальників є тим самим і для музикантів - "сцена - вулиця, а ви сьогодні наші монітори"…