Спостерігала сьогодні цікаву картину: бабуля у спортивній куртці і рюкзаком, яка йшла в метро і жувала банан. Дивне видовище, на перший погляд. Бо ми всі звикли до образу літніьої бабусі із непідйомними клумаком або онучками. А тут така особа. Якщо подумати, то вона не перша така неординарна, просто чимось привернула увагу. І змусила подумати…
Подумати про свою старість і прийшли до висновку, що, якщо буде фізична і фінансова можлиоісті, то буду такою ж. Постійно кудись ітииму/їхатиму, з рюкзаком і своїми тарганами в голові. Буду милою і трохи божевільною…І самотньою…Чомусь навіть не сумніваюсь у цьому. Можливо, як і зараз, збиратимусь з уже постарівшим подругами на чай-каву, але…Чи буде поруч та людина, заради якої хотітиметься повертатись додому…Моя мрія - подорожувати, іноді - на самоті. Але вдома повинен хтось чекати. хтось особливий…Боюсь самотньої старості…