Многие не поймут

Вернуть бы тех, кого забрали небеса.
Хоть на минутку - лишь увидеть лица.
Чтоб посмотреть в давно забытые глаза.
Сказать три слова.
И отпустить их.
К птицам.

сон для слабаков :D

Два абсолютно разных человека
Смотрели, как танцует в парке дождь
Один сказал, что дождь – сердечный лекарь,
Другой, что дождь – вода, а чувства – ложь.

Потом нежданно солнце заискрилось,
Как будто у небес своя игра.
Один сказал, что это Божья милость,
Другой сказал: «Замучила жара»

А мимо них прохожие спешили,
Мелькали, исчезая, кто куда.
Один сказал: «Какие люди злые.»
Другой спросил «А вдруг у них беда?»

А в парке на земле лежал мужчина.
Смотрели люди, косо, и ворча.
Один сказал: «Напился, как скотина»
Другой: «А вдруг инфаркт? Скорей врача.»

По парку шли влюблённые, казалось,
Что ловят каждый взгляд друг друга, вдох.
Один сказал: «Уж лучше б не влюблялась.»
Другой сказал: «Счастливые. Дай Бог.»

И вот уже у входа магазина,
Застыл один от этой красоты.
Другой сказал «Немытая витрина.»,
А первый любовался на цветы.

А дома.. «Посмотри..», - она сказала,
С восторгом, у раскрытого окна.
А он ответил: «Рама старой стала…»
Она ему: «Да нет же, там луна!!!»

Один ворчал на всех вокруг полвека,
Другой любил весь мир за солнца свет.
Два абсолютно разных человека
Живут в одной квартире много лет

и каждая "заебись дружба" рано или поздно покроется слоем дерьма

Ми часто говоримо слова про сенс яких навіть не замислюємося. Найгучніші фрази стали для нас побутовими. "Люблю", "Ненавиджу" та інше. . Зараз вони втратили свою цінність. Кожного знайомого ми називаємо "Другом". У кожних відносинах клянемося в нескінченній вірності і любові, а за найменшої сварки кричимо "Ненавиджу". Нерозумно. Вам так не здається? Якщо сказав про кохання, то будь добрий любити цю людину до останнього подиху. Назвав когось другом? Тоді не смій обдурити або зрадити його. Лише надавши справжнє значення цим словам ми зможемо повернути щирість наших почуттів.

Я дякую тобі за все, що в нас було,
із цими спогадами вічно буду жити,
я не забуду все оте тепло,
що дарував мені ти наче квіти.
І ті обійми, що у нас були,
я згадую щоранку і щоночі,
ніколи не забуду твої очі
й той сміх який тепер я чую тільки уві сні.
Це не забудеться для мене вже ніколи,
це вічно буду в серці берегти,
бо це вже не повернеться ніколи,
із цим я буду жити всі свої роки

Так приємно бачити твою усмішку.Відчувати тепло твоїх рук.Коли ти поруч, я відчуваю щастя.Щастя -яке неможливо передати словами.Я щаслива! Хочеться закричати, і взлетіти в небо. Думками лечу до тебе, та, немов пташка, наштовхуюся на безжальні колючки. Наштовхуюся на невидиму перепону твоєї душі. Немов хвиля на морі, розбиваюся об твою неприступність. Зайчику, ти не уявляєш, як мені важко без тебе.Ти подарував мені неповторні, незабутні і найкращі миті. Хіба я не заслуговую на краплину щастя?Маленьку-маленьку крапельку. Ніби пташка, я злітаю в своїх мріях в небо і збита жорстокою дійсністю, падаю, розбиваюсь на скелях думок. І, помираючи в океані любові, з несамовитим болем кричу: "Я люблю тебе!" Чому ти мене не чуєш, милий? ЛЮБЛЮ…

Я тебя люблю, но это не исключает того, что ты меня бесишь.

дощік.нарешті^^