Мене забувають. Тебе забувають. Зима іноді приходить так невчасно. Особливо болісно з цим змиритися, коли встигаєш замерзнути ще до того, як випав сніг. Коли в січні іде дощ. Коли люди мовчать. А коли вони починають говорити, то думаєш, краще б мовчали. Коли ти – порожня склянка. Вчора тебе переповнювала чиясь гаряча душа, а завтра тебе хтось випадково розіб’є. А сьогодні – порожнеча. Я боюся пустоти, я не хочу бути порожньою. Це жахливо, коли хтось заглядає в твою душу і нічого там не знаходить. Нехай краще тебе наповнює отрута.
Коли літо закінчується надто швидко – я порожня склянка. Коли розумію, що світ не зміниться і мені потрібно до нього звикати – я порожня склянка. Коли ранки дуже холодні – я порожня склянка. Коли ти не відповідаєш – я порожня склянка.
Ще вчора в мені тонули чиїсь щирі розмови, чиїсь самотні вечори, алкогольна відвертість. А завтра я перетворюся на кілька уламків, об які хтось поріже руку, збираючи їх з думкою «Що ж це за склянка була? Я наче і не пам’ятаю її.»
В мені закінчилась вода, закінчились думки, закінчились слова. Я – порожня склянка.